Життя перевернулося з ніг на голову. Відомий київський фотограф, через війну був змушений покинути улюблену справу і на невизначений час розлучитися із сім'єю. Тікаючи від рашистських обстрілів, він тимчасово оселився на Рівненщині. Вже тут зрозумів, з агресором можна боротися і за допомогою своєї улюбленої зброї - мистецтва.
Раніше Дмитро Головенко жив у Києві. Там він багато років займався фотографією. І навіть увійшов у 30-ку найкращих репортажних фотографів з усього світу. Та 24 лютого усе перевернулося з ніг на голову. Працювати та жити в рідному місті стало нестерпно.
Там працювати взагалі немає можливості. Ти просто ночуєш в підвалі, або ж просто ночуєш в метро. Ти не можеш ні розслабитись нічого. В тебе немає взагалі ніякого бажання, аби просто дожити до ранку, та й все, - Дмитро Головченко фотограф з Києва
Дмитра постійно тривожила лише одна думка: потрібно терміново рятувати найцінніше - свою сім'ю.
В Києві стріляли. Багато. Навіть у нас на Оболоні, де ми живемо, були вибухи. На Виноградорі поруч, і розуміти те, що до тебе може прилетіти снаряд було неймовірно страшно, тому я прийняв рішення одразу звідти тікати. Було просто страшно втратити сім'ю, тому ми спочатку виїхали до села, потім сюди, ближче до кордону, і потім через якийсь час, я зрозумів, що потрібно вивозити сім'ю, на всяк випадок, - Дмитро Головченко фотограф з Києва
Сам же Дмитро, тимчасово оселився у Здолбунові. Тут чоловік майже півмісяця приходив до тями, адже його глибоко вразила ситуація в країні.
Півмісяця я був взагалі... Які там фотографії, я навіть фотоапарат не брав у руки, вперше за не знаю скільки років, а зараз я вже став на ноги, я відчуваю, бачу щось. Для цього потрібен був якийсь час, просто оговтатися і зрозуміти, що мабуть не все так страшно, перемога точно буде за нами, а сидячи за монітром ти нічого не доб'єшся, - Дмитро Головченко фотограф з Києва
Зрештою, коли моральний стан Дмитра покращився, він вирішив допомагати країні. Через проблеми зі здоров'ям його не взяли до армії, тож чоловік почав робити те, що йому вдається найкраще. І знову взяв до рук фотоапарат, та вирішив створити фотопроект "Діти війни". Щоб привернути увагу світу до теми вбивства та насилля, які чинять рашисти над українськими дітьми.
Весь посил цього проекту полягає в тому, що я намагаюсь в кожну фотографію вкласти той момент, що в дітей забирають їхнє дитинство. Вони граються з іграшками, але в той же час беруть до рук зброю, вони бачать це все, вони бачать трупи, вони все повністю розуміють. Тому, що в багатьох дітей зараз є гаджети. І деяким дітям, мабуть їх уже під 200, їм ці іграшки більше не знадобляться, тому, що їх просто розстріляли і вбили, - Дмитро Головченко фотограф з Києва
Локацією для зйомки стало сховище Здолбунівського музею, де за часів НКВС були тюремні камери. А моделями -місцеві діти, які навіть на мирній території пізнали що таке війна. За словами фотографа, діти одразу вживалися у роль, а йому залишалося лише будувати кадр та робити світлини.
Мамі з татом сказали, і вони привезли мене сюди. Ну мені сказали, що ми будемо фоткаться, і мені сподобалось. Діма мені говорив очі в кінці підняти, і на стілець покласти одну руку і стрічку взяти, - Захар учасник фотопроекту
Майже усі діти, на професійній фотосесії побували вперше, та попри це отримати бажані кадри вдавалося швидко. За словами учасників це було легко та цікаво.
Мене сюди мама привела, щоб фотографуватися. Мені фотограф казав скидати патрони вниз. Сподобалось, - Іван учасник фотопроекту
За словами фотографа Дмитра Головченка, це його найбільший та найважливіший проект. Він переконаний, аби показати світу, усі жахіття війни не обов'язково їхати на передову. Від неї страждають усі, навіть ті хто живе на відносно безпечних територіях.
