Його ніхто не просив і він міг спокійно жити, як раніше, адже має чотирьох дітей. Втім, із початком повномасштабного вторгнення взяв до рук зброю. Воював на Мар’їнському напрямку, проте давня травма дала про себе знати. Відтак, чоловік змушений був залишити життя в окопах і повернувся до школи. Зараз він директор й очолює рівненський 27 ліцей.
«В мене завжди була така проукраїнська позиція. Я пам'ятаю з самого малечку, напевно це мені батько прищепив. Батько говорив, що москалі — це найгірша нація, яка може бути, це з самого малеку», — ветеран та директор 27 ліцею Віктор Мельничук.
Він з самого дитинства не любив росіян і по-іншому як москалі їх не називає. Це Віктор Мельничук. З нового навчального року він — директор Рівненського 27 ліцею. За плечима 18-ти річний вчительський досвід та пекло війни. З початком повномасштабного вторгнення чоловік, попри те, що є татом чотирьох неповнолітніх дітей, пішов воювати. Він боронив країну на Мар'їнському напрямку.
«В нас були великі втрати. Були як і загинувші, але значно більше в нас були поранені. Під час евакуації хлопці, які умовно троє-четверо несли пораненого, а повертався один-два назад. Тобто, на евакуацію винесли і під час евакуації ще двоє-троє були поранені», — ветеран та директор 27 ліцею Віктор Мельничук.
Його життя поділилося на «до» і «після» війни. До повномасштабного вторгнення чоловік працював учителем фізкультури та захисту України. Активно займався легкою атлетикою. Та коли ворог прийшов на українську землю — без вагань вирушив на фронт. Вдома залишив сім'ю та улюблену роботу.
«Ми там жили і сонця не бачили, ну як не бачили, постійно ховались. Під сонцем ти не ходиш. Навіть коли на відпочинок на пункт дислокації, то ми сиділи постійно в підвалі. На вулицю виходити — це було страшно, оскільки літали гради, які бачили все», — ветеран та директор 27 ліцею Віктор Мельничук.
Легкоатлетична кар'єра дала про себе знати на війні. На Мар’їнському напрямку він вдруге надірвав задню поверхню стегна, відтак допомагати побратимам більше не міг. Фізичний біль чоловіка супроводжує й досі, але він не дозволяє йому зламати себе. Повернувшись із війни, Віктор знову прийшов до школи. Цього разу — вже не як вчитель фізкультури, а як директор. Каже, це теж своєрідний фронт: тут він виховує нове покоління українців, передає учням любов до спорту і повагу до рідної держави.
«Я буду вести гурток національно-патріотичного виховання, ще думаю або це буде заграва «Джура» — це військово-патріотичне стпрямування або можливо якесь інше, побачимо», — ветеран та директор 27 ліцею Віктор Мельничук.
18 років свого життя чоловік віддав школі. Додає, на фронті у нього був обов’язок захищати країну від ворога, а тепер — виховати покоління, яке цінуватиме свободу та незалежність. І обов'язково поважатиме та шануватиме військових.
