Рушники Надії. Це полотно, яке ввібрало в себе історії сотень родин, для яких слово "чекаю" стало щоденоою реальністю. Понад 200 жінок і один чоловік з різних громад Рівненщини долучилися до створення чотириметрового рушника з більш ніж 150 іменами та позивними зниклих безвісти військових.
У тиші, де кожен подих відлунюється у спільну молитву. У Свято-Покровському кафедральному храмі освячують Рушники Надії. Особливі обереги, створені руками тих, чиє життя назавжди розділилось на «до» і «після». Це рушники, вишиті заради тих, кого продовжують чекати. За кожним хрестиком тривога, віра, любов і біль, який роками носять мовчки. Ніна Нікальчук - одна з таких, вірить, що син повернеться. Зараз він приходить до неї у сні.
Мама ще одного безвісти зниклого Степана Козловського, який після 23 вересня 2024 року не виходить на зв'язок, розповідає: після звістки вирішила не падати духом та підтримувати сім'ї, у які прийшла така новина. Жінка представляє Сарненську громаду. На їхньому рушнику вишито 55 бригад рідних, які наразі вважаються зниклими безвісти або перебувають в полоні. Над полотном працювали близько двох місяців.
Таких історій безліч, і кожна має надію. Інна Мельник- сестра зниклого Олександра Мельника, який не виходить на зв'язок 5 місяців.
Ініціаторка акції - мама добровольця, який довгий час був у переліку зниклих безвісти. Два роки вона жила очікуванням та болем, який розуміють лише ті, хто щодня засинає й прокидається зі словом «сподіваюсь». Її історія завершилася страшним вироком тепер вона мама полеглого Героя. Але те, що почала у статусі мами зниклого, вона довершує сьогодні — заради інших родин, які все ще чекають.
Понад 200 жінок і один чоловік з різних громад Рівненщини долучилися до створення чотириметрового рушника з більш ніж 150-ти іменами та позивними зниклих військових. Цей рушник як довга дорога очікування, надії та любові. Так само і три інші рушники, створені у ВолодИмирці, ВарашІ, Березному та Сарнах. Це голоси родин, які не хочуть кричати, але не можуть мовчати.
Після освячення обереги вирушать у музеї області. Першим їх прийме Рівненський краєзнавчий музей як символ того, що пам’ять про кожного зниклого та кожну родину, яка чекає, має бути збережена.
Рушини Надії згуртували родини усіх зниклих безвісти. Він продовжуватиметься створюватись, адже, на жаль, число зниклих збільшується.
