Сьогодні, 8 січня, у Рівному о 12.00 на майдані Незалежності відбудеться прощання з двома військовими — Богданом Рокицьким та Андрієм Семчуком.
Про це повідомили у Рівненській міській раді.
Андрій Самчук народився у Рівному, закінчив Великоолексинську середню школу та Рівненську духовну семінарію. Та священнослужителем Андрій так і не став.
«Врешті у листопада 2021 року Андрій свідомо вирішив йти на контрактну службу в армію. Ми з чоловіком теж військові, можливо це його надихнуло. І знаєте, він наче заново народився. Очі горіли, він знайшов сенс життя. До того він в армії не служив. У 2014 хотів іти добровольцем, але ще був живий тато і стримав його. А тепер він насправді змінився», — розповідає сестра Героя Ольга.
Повномасштабна війна застала Андрія Самчука на навчанні на Волині. Звідти вже вчорашні воїни-початківці вирушили на кордон, за тим на Житомирщині, а згодом і на Миколаївщину...
«Андрій розповідав, що не все так легко, казав відверто, що було страшно. Але потім в нього потрапила куля. На щастя, врятував бронежилет. Тоді Андрій усміхався: "Мені старші кажуть, що то була моя куля. А якщо вона мене не взяла, то тепер нічого не страшно." Він став насправді безстрашним після того», — пригадує сестра.
Востаннє з братом Ольга говорила 29 березня, саме цього дня 37-річний солдат Андрій Самчук загинув на Миколаївщині внаслідок мінометного обстрілу.
З того часу він значився зниклим безвісти. Іще кілька місяців минуло, аж поки тіло нашого захисника змогли повернути. Далі — тривала процедура пізнання та очікування аналізу ДНК.
Богдан Рокицький народився у Рівному. Працював електриком на АЗОТі. Займався спортом та удосконалювався у професії. Навіть зібрав власноруч електровелосипед, хотів і далі вчитися, розвиватися у цьому напрямі.
Та після початку повномасштабного наступу росії, не сказавши й слова рідним, добровольцем пішов у військкомат.
"Він був упевнений, що повинен іти захищати нашу країну. Казав просто "Треба"... Нічого не розповідав про війну, намагався все тримати в собі, щоб мене не засмучувати... Така хороша дитина, слухняна, мила..." - розповідає мама Героя Ірина.
Спершу Богдан пройшов навчання, адже не мав досвіду військової служби. А за тим вирушив разом із побратимами у зону бойових дій.
«Я запитувала, де він, але Богдан нічого не говорив, не можна. Він був поранений, лікувався, а коли пройшов реабілітацію, знову повернувся на передову. Цього разу на Херсонщину. Востаннє ми говорили 6 жовтня, він навіть не сказав, що йдуть на завдання, просто "До зв'язку"... Але потім не телефонував. Лише 15 числа зателефонували й сказали, що він серед зниклих безвісти...», — пригадує страшні дні мама.
Рідні розпочали пошуки, вірили, що він живий, можливо, у полоні... Але звістки ніякої не було. Аж поки не дізналися, що знайдена могила із 13 загиблими. За підписаною курткою одного з них і зрозуміли, що це наші захисники.
«Богдан зустрічався з дівчиною, збиралися одружитися, коли з війни повернеться. Вона подарувала йому браслет і саме за цим браслетом ми і впізнали нашого хлопчика. Поїхали на упізнання, сумнівів не було — це моя дитина», — розповідає Ірина.
27-річний солдат стрілець-снайпер Богдан Рокицький загинув 9 жовтня на Херсонщині.
Поховають Богдана Рокицького на кладовищі "Нове", а Андрія Семчука на кладовищі у селі Малий Олексин, де покояться його батьки.
