18 липня внаслідок мінометного обстрілу поблизу Авдіївки загинув старший навідник гранатометного відділення солдат з Рівного Павло Мельничук.
Міська рада повідомляє, що прощання воїном відбудеться завтра.
24 липня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному, об 11.00 панахиду відправлять у храмі Петра і Павла у Квасилові. Поховають Героя на кладовищі «Нове».
Павло Мельничук народився у Рівному, навчався у Квасилівському ліцеї, все життя пропрацював водієм. Разом із дружиною оселилися в Квасилові.
«Він просто був найкращим. Щирий, добрий та з великим серцем, яке вміло любити. Паша дуже любив автівки, міг годинами розбиратися, їздити, перевіряти. Це було у нього наче в крові. Та й умів це робити. Руки мав просто золоті. Дома все робив сам, ремонтував, оновлював, і так вже ладно у нього то виходило» - це перше, що говорить про солдата Павла Мельничука його дружина Наталія.
А ще любив нарди, грав вправно і залюбки, хоча на першому місці все ж була його п’ятирічна донечка.
«Паша уже любив Машеньку, у садочок носив її на плечах, вчив її рибалити. Він любив ловити рибу, міг на нічну риболовлю їздити і брав донечку з собою, навіть якщо треба рано вставати, Машенька завжди з татом із задоволенням їхала», — пригадує Наталія.
Новину про початок повномасштабної війни в країні Павло сприйняв болісно. Веселий, добрий чоловік ніяк не міг прийняти, що на рідну землю прийде ворог. Тож хоч і не служив раніше в армії, пішов добровольцем.
«Його переконували не робити цього, бо ж досвіду немає. Але Паша був гордим, якщо він щось вирішив, то вже нікого не слухав. На все відповідав питанням «А хто тоді піде? Що буде, як прийде біда в твою сім’ю?» Спершу був недалеко від дому, вчився, за тим поїхав далі. Коли я починала в розмові схлипувати, завжди казав, щоб перестала, бо інакше не буде більше телефонувати, а потім так важко «Це війна…». Він усього місяць прослужив…», — розповідає дружина.
