Війна вросла нам у шкіру. Щороку створюються книги про сучасну російсько-українську війну: військовий досвід, цивільний, досвід, емігрантський контекст тощо. Це відкрита рана, тож ми маємо потребу у проговоренні. Іноді, я сама дивуюсятому наскільки людська психіка може адаптововуватися до будь-яких умов, і на скільки можуть посуватися межі моралі. У критичному стані ідентичність людини може переживати не лише зміни, а й кризи, про це нам пропонує поговорити Артем Чех.
Артем Чех – український письменник, який нині служить у Збройних силах України. В одному з інтерв’ю він зазначав, що піксель міцно вріс у його життя, водночас тема війни та ідентичності є провідною у його творах останніх років, але це не російсько-українська війна. У «Хто ти такий?» автор описує досвід афганської війни свого родича, а в «Пісні відкритого шляху» звертається до Громадянської війни у США.
На п’ятистах сторінках Чех виклав історію одного українця, який встиг побувати на двох війнах, попрацювати на залізниці, поплавати на кораблі і віднайти своє місце в житті. Хоча книга була надрукована у 2024 році, письменник почав над нею працювати ще в 2021 році, втім завершити її зміг лише за кілька років. Як розповідав сам письменник у інтерв’ю, він захоплюється історією США і хотів написати пригодницьккий роман на цю тему.
«Пісня відкритого шляху» – це історія українського хлопця Гната, який був кріпаком і працював конюхом у стайні пана, потім пішов до армії, потрапив на Кримській війні у полон і складними шляхами опинився на Громадянській війні у США. Роман складається з прологу, двох частин та епілогу. Оповідачем є головний герой – Гнат.
Однією з найсильніших сторін роману є те, що Артем Чех пропонує нетиповий для сучасної української історичної прози образ героя. Гнат – не є національним героєм чи видатним історичним діячем. Навпаки, на початку твору він постає людиною без чіткої самоідентифікації, фактично позбавленою права на власний вибір. На початку Гнат констатує: «У мене немає дому» і будьте певні йдеться не лише про будинок чи помешкання. Ця теза виходить далеко за межі буквального значення й перетворюється на характеристику цілого покоління українців імперської доби, які були позбавлені політичної суб’єктності та можливості визначати власну долю. Саме тому подальша мандрівка героя набуває значення не просто пригодницького сюжету, а процесу поступового набуття суб’єктності та власної ідентичності. Важливо, що Чех не романтизує цей шлях: свобода приходить не через героїчний подвиг, а через низку випадковостей, помилок і болісних рішень. Гнат – це герой, якому ви будете співчувати в одному розділі, і хотіти його вдарити в іншому.
Не менш переконливою є робота автора з мотивом дороги, який винесено навіть у назву роману. У тексті дорога не означає рух до конкретної мети. Навпаки, що далі просувається герой, то менш визначеним стає його кінцевий пункт. Дорога – це не шлях до мети, дорога – це сама мета. На цьому шляху хлопець проживає численні екзистенційні та особистісні кризи, моментами йому здається, що він проживає не своє життя. Герой постійно перебуває між нав’язаною долею та спробою самостійно торувати власний шлях. Через це роман можна читати не лише як історичну прозу, а і як текст про кризу ідентичності, характерну для модерної людини загалом.
Також уваги заслуговує спосіб, у який Чех відтворює процес внутрішнього дорослішання персонажа. На відміну від багатьох сучасних романів, де трансформація героя декларується автором, тут вона показана через конкретний досвід. Гнатові доводиться проживати травматичні події одна за одною, складні історичні події, які ламають не лише психіку, а й життя, і він робить свій висновок: «Я збагнув, що Бога не існує».
Незалежно від того, погоджується читач із цим твердженням чи ні, воно є надзвичайно важливим для структури роману, оскільки знаменує остаточний розрив героя з нав’язаним баченням світу. Відтепер він покладається не на божественний задум, а на власну відповідальність за прожите життя. Саме тому після прибуття до Ліверпуля він постає «іншою людиною», яка постійно сумнівається, водночас постійно діє та розбирається з наслідками цих дій.
Проте, в романі є й певні художні дисбаланси. Найперше це стосується композиції. Чех настільки захоплюється реконструкцією морського побуту, географічних маршрутів та історичних деталей, що окремі епізоди починають нагадувати подорожній щоденник. Детальні описи рейсів до Флориди, Каракаса чи Гавани, пенсильванської залізниці, працюють на створення історичної достовірності, однак не завжди поглиблюють психологічний конфлікт. Унаслідок цього темп розповіді нерівномірний: періоди інтенсивного внутрішнього розвитку героя змінюються доволі тривалими фрагментами, де сюжет фактично завмирає.
Дискусійною видається і певна модернізація свідомості персонажа. Попри переконливість авторського письма, окремі філософські узагальнення Гната звучать радше як голос сучасного інтелектуала ХХІ століття, ніж колишнього українського кріпака середини ХІХ століття. Зокрема його міркування про природу релігії, свободи чи особистої відповідальності іноді набувають виразно сучасного звучання. Це не руйнує художньої цілісності твору, однак створює певну напругу між історичною достовірністю персонажа та авторською світоглядною позицією.
Попри окремі зауваги, «Пісня відкритого шляху» є одним із найцікавіших прикладів сучасного українського історичного роману. Його сила полягає не у змалюванні конкретної епохи, а в здатності показати народження вільної особистості в умовах світу, побудованого на залежності та примусі. Артем Чех створює текст, у якому історія стає тлом для розмови про значно ширші проблеми – свободу вибору, право людини на власний шлях і відповідальність за прожите життя. Саме тому роман виходить за межі суто історичної прози й претендує на статус важливого тексту про формування модерної української свідомості.
