Боєць стрілецького батальйону Рівненщини із позивним Граніт — один із тих молодих хлопців, які без вагань стали на захист своєї Батьківщини. Попри свій юний вік, він уже має за плечима чималий бойовий досвід та глибокий особистий біль — у 2017 році в бою на Донеччині загинув його рідний брат.
Історію Граніта розповіли у пресслужбі поліції Рівненщини.
Прагнення боронити державу зародилося в Граніта ще в 18 років, але тоді хлопця не взяли до лав ЗСУ. Та він не зупинився. У 2020 році успішно пройшов підготовку у поліції та почав службу у конвойному підрозділі. Торік Граніт був у відрядженні у зведеному загоні, де служив інструктором з надання домедичної допомоги. Після повернення до основного підрозділу зрозумів, що залишатися в тилу — не для нього, тож долучився до стрілецького батальйону.
«Рідні дуже переживали. Мама відмовляла — їй досі болить втрата старшого сина. Та все ж моя позиція була незмінною. Вже на початку червня разом із побратимами ми вирушили на Донеччину», — ділиться поліцейський.
Стрілбатівці виконували бойові завдання на позиції, коли окупанти вдарили з гаубиць. Вибух прогримів усього за три метри. Лише те, що бійці перебували в окопі, врятувало їм життя:
«Нас врятувало те, що ми були в окопі. Усіх засипало землею… Гучний шум у вухах…темрява в очах… Ще кілька вибухів… Ми вибралися з-під землі й витягли побратимів», — пригадує Граніт.
Поліцейським вдалося дістатися до бліндажа, звідки через добу їх евакуювали. Після лікування у Дніпрі нині Граніт проходить реабілітацію в лікарні МВС у Рівному.
«У моїх планах — скоріше стати на ноги та повернутися до побратимів. Я за них дуже переживаю», — каже сержант.
Днями поранених захисників, серед яких і Граніт, відвідав очільник поліції Рівненщини Віктор Шанський. Він подякував бійцям за гідну службу та вручив відзнаки.
Найбільша мрія Граніта, певно, як мільйонів українців — перемога, а також зустріти кохання:
«Скоріше б жити у мирі й спокої. Іще ж потрібно рід продовжувати», — сором’язливо посміхається 24-річний поліцейський.
