росіянин, який більшість свого життя прожив у москві - хоче обороняти Україну. Такі історії здебільшого викликають сумніви. Адже країна агресор асоціюється лише зі звірствами та репутацією терористів. Ставлення до московитів - негативне у всьому світі. Як би вони не виправдовувались. І здається, знайти серед цієї маси зерно адекватності - неможливо. Наша знімальна група поспілкувалась з Олексієм, який не приховує свого походження та розповідає всю правду про кремлівський режим.
Олексій Зотов соромиться показувати свої документи, однак не боїться говорити правду. Він громадянин держави агресора. Сам народився у місті Воркута, в перший клас пішов до рівненської школи. Та вже старшу школу закінчував у москві. А в 2013 році самостійно повернувся до України. Вже через рік він отримав посвідку на постійне проживання. Хлопець - активний учасник опозиційних мітингів. Саме тому каже, свого майбутнього там не бачить.
З 2004 по 2012 рік, я не знаю точну кількість. Але більше 200 затримань у мене в росії. Тобто, всі мітинги на яких я міг бути, я на них був. В росії, люди на мітинги, коли ми завжди збирались, це мітинги вихідного дня. Тобто, так щоб з наметами, як тут в 2014, щоб на кілька днів - це просто неможливо фізично.
Порівнює і правоохоронну систему. Каже, в Україні ввічливі поліцейські. В той час, коли в росії вони асоціюються з лайливими словами. Путінські посіпаки не нехтують затримувати і старих, і малих. Бити їх та психологічно подавлювати. А в 2010-му ситуація стала ще гірша.
Зайшла "Єдина росія", це тоді був рух. І вже там сознательних людей не було. В 2010 році закрили все, посадили, строки люди отримали страшні. 8,12 років. Тобто, під екстремізм почали писати все, що завгодно. Все, що зручно.
Умовний патріотизм закріплений лише на приниженні інших країн. Саме тоді з'явились ті, хто скандував про "велікую рассію".
Почались розповіді, навіть серед моєї компанії дорослих людей, почались розповіді, що Україна - це від того, що окраїна була. Це бред такий. Ну я такого не чув, і адекватні люди такого не чули. Але всі почали доводити і почало працювати таке сарафанне радіо.
А після - почалось велике переселення. Всі, хто був не лояльний до путінського режиму - почали виїжджати з країни. Залишались ті, хто намагались, щось змінити або ж зазомбовані. Останні, нині активно і йдуть в армію воювати проти неіснуючих "фашистів" в Україні.
Перші три дні, Слава ЗСУ, хлопці діставали цих хлопців із танків, давали підзатильник, зі сльозами молодняк ви взагалі куди полізли. То через три дні вони всі знали, де вони і що вони роблять. І якщо людина не нанесла собі пошкодження, не розвернув та не вгатив по складу боєприпасів, і не пішов здаватися. То кого шкодувати?
Каже - майбутнє в країни агресора є. Однак для цього має бути виконано кілька факторі. Зокрема повна виплата репарацій, створення антипутінської копаліції та зміна покоління, яка буде критично мислити. А головне припинити брехати про 8 років війни в Україні. Адже путінські посіпаки вже давно перетнули кордон нашої держави.
Один повернувся пістора кілограми золота. Приїхав назад, бо вони не продвигались далі, нічого було красти. Витрати, були приблизно такі, як дохід. Після цього він одразу купив собі квартиру і зараз працює в метро у москві.
В перші дні війни хлопець активно волонтерив, стикався із непорозумінням та навіть будував блок пости. Його перевіряли всі служби та дивувались адекватній позиції. Нині ж, готовий взяти до рук зброю та йти виганяти московитих.
Я бачу довготривалу війну на цьому етапі. Ну і без зміни політичного керівництва росії, а саме без зміни без зміни всієї ситеми, всього режима з часткомим роззброєнням, як мінімум. Созрело лише одне, я не бачу для себе майбутнього цієї країни, якщо не йти для себе в ЗСУ.
