Андрій на псевдо "Бос" - сержант відділу рекрутингу першого відділу Вараського РТЦК та СП добровільно став військовослужбовцем ЗСУ восени 2016 року.
Історію «Боса» опублікували у Рівненському обласному ТЦК та СП.
На той він час мав трьох неповнолітніх дітей, однак він все ж пішов до військкомату у Володимирці.
Андрій Босик каже, що навіть при при укладанні контракту працівники військкомату наголошували: «Ти ж можеш не йти! У тебе є підстава - діти!» Тож у свої 41 пішов виконувати військовий обовʼязок.
Що стало мотивацією чи стимулом?
У червні 2015 року при першому обстрілі Марʼїнки загинув мій земляк і друг Володимир Шеляг «Фізрук» з Хиноч. Це була перша бойова втрата у Вараському районі. Це був для всіх великий стрес, адже всі вдома знали, що він служить. Він казав, що - на полігоні, аби не нервувати стареньку маму і родину. Тоді й зʼявилось розуміння обовʼязку. Моїх дітей хто має захищати? Я зобовʼязаний дбати за їх майбутнє.
«Відрядження» до зони АТО тієї осені разом з 14-кою стало першим бойовим випробуванням після «строкової» ще у 90-х. Станиця Луганська для нього і ще двох володимирчан - Олександра і Віктора Шершнів стала бойовим хрещенням разом з побратимами.
Що в АТО було найважливішим?
Толковий командир і побратими, які не підведуть. Коли повернулись з «відрядження» у 2017 році, через рік, з тих пір з усією ротою підтримуємо звʼязки. Пишаюсь тим, що служив під командуванням Сергія Токарчука «Козака», з Миколою Сенькевичем «Балу», а ми казали «Сєня». Хлопці загинули за ці два роки. Зараз служать багато з нашої роти, - тоді вони були фактично дітлахами ще. Багато з наших було поранено, хтось був в полоні - війна справжня, не кіношна.
А ще важливо, щоб родина розуміла і підтримувала. От мені моя сімʼя навіть домашню паску і яйця з фарбами висилали у 2017 році, якраз так, щоб у суботу перед Великоднем ми їх пофарбували, а в неділю з великодніми гостинцями і молитвою розговілись. І то все під звіт! Мусили виконувати команду Василівни і дітей! - усміхається згадкам, - Потім нам привезли багато пасочок, але хлопці сказали, що мої найсмачніші.
У 2016 році чоловік отримав президентську нагороду «За участь в Антитерористичній операції», в 2017 році - подяку від Міністра оборони Полторака. Пройшов курси рекрутингу в сухопутних військах.
Сьогодні Андрій Босик має авторитет рекрутера - всі, хто через нього йшов у ЗСУ, досі з ним спілкуються, питають порад.
«Боляче чути звинувачення в адресу «ТЦК-шників» - а чи знаєте ви тих людей і що вони пройшли? Поранення, контузії, є у нас хлопці з протезами. Багато з людей вірять у Бога і Перемогу. Але Богу йдуть молитись до храму, а віра в Перемогу має підкріплюватися виконанням військового обовʼязку і усілякою підтримкою ЗСУ. Втомились за два роки війни? Але ж вона триває вже десять років! Ставайте поряд в лави Української армії, щоб не стати під дулом російського автомата у їхню армію - там не питають згоди, гребуть всіх на фарш! Не чекайте Перемоги, творіть її своїми руками», - зазначив Андрій Босик
