59-річний Ігор Леонідович родом з Острога, що на Рівненщині. У перший день повномасштабного вторгнення чоловік добровольцем пішов у місцевий територіальний центр комплектування та соцпідтримки, щоб стати на захист рідного краю та України.
Історією військового з Острога поділилися на фейсбук-сторінці Інженерно-позиційного полку.
Пригадуючи 24 лютого 2022 року, Ігор каже, що паніки в нього не було, лише розуміння того, що настав вирішальний час, коли потрібно боротись за волю.
"Цього ж дня я пішов у військкомат, щоб залишити свої контактні дані й повідомити про те, що хочу мобілізуватись", - розповідає чоловік.
Наступних два тижні були дуже насиченими. Новини про події в Україні з кожним днем все більше шокували світ, а доброволець тим часом готувався до мобілізації та вже в березня стояв на плацу Інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України.
"Я потрапив в один із підрозділів полку. Це був період формування. Перші два-три місяці були непростими. Але ні в мене, ні в моїх побратимів не було страху. Навпаки. Ми налаштувались на боротьбу. І навіть було відчуття, що максимум до осені ця війна закінчиться. Ми свято в це вірили. Діяли за наказом вищого начальства. Мали ціль і до неї йшли", - розповідає начальник зв’язку-командир взводу одного із батальйонів, старший лейтенант Ігор.
У червні 2022 року «Чех» (такий позивний не випадково обрав собі військовий, адже прадід по батьковій лінії був етнічним чехом) разом із побратимами поїхав у свою першу ротацію. Військові були прикомандировані до однієї із військових частин, де виконували бойові завдання.
"Перша ротація закарбується в пам’яті кожного із нас, але найважчою була наступна. Вона тривала з грудня по лютий. Оборона Бахмута та інші гарячі точки… Двоє наших воїнів отримало поранення. Та найважче - втрачати. Тоді, під час виконання бойових завдань, у нас загинуло два побратими", - з сумом говорить старший лейтенант.
Велика ціна за свободу України платиться й до сьогодні. І якою б важкою не була ця боротьба, але Ігор Леонідович жодного разу не пошкодував про те, що мобілізувався.
"Я б по-іншому не міг би вчинити. Мені совість не дозволила б спокійно сидіти вдома. Я розумію, що якби не українські війська, то зараз багато б де були російські. ЗСУ стоять горою за Україну і ми обов’язково повернемо всі окуповані міста та села. Пишаюсь своїми побратимами. Якби не ця війна, то можливо ми й не були б знайомі. В нас багато спільного. Одне із них – бути вільними! Також багато спільного у тому, що ті, котрі мобілізувались одними із перших – це люди, які свідомо зробили свій вибір. Багато з них повернулось із закордону, а могли й цього не робити. Проте вони приїхали та стали в стрій. Стали, щоб захищати Україну", - з гордістю каже начальник зв’язку-командир взводу одного із підрозділів полку.
За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові і військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання військового обов'язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України, старший лейтенант Ігор Леонідович нагороджений президентською відзнакою «За оборону України», а також почесною відзнакою військової частини "Нагрудний хрест".
