Рівнянки зараз проходять курс підготовки у 2 Галицькій бригаді Нацгвардії України. Потім складуть Присягу на вірність українському народові та направляться у свої підрозділи на Рівненщину.
Офіцер групи інформації і комунікації Новікова Аліна повідомляє, вчорашні вихователі, економісти, медики сміливо одягаються у гвардійську форму, беруть до рук зброю та вчать статут. Прокидаються о шостій та разом з хлопцями біжать на ранкову зарядку, вивчають топографію та риють окопи. Але вчора їх життя було іншим.
Дмитришини Марія та Ольга не сестри, але з одного містечка Сарни, що на Рівненщині. Марія мати трьох дітей, а Ольга три роки відпрацювала у Збройних силах, на цивільній посаді. Жінки знайомі між собою давно, а от про те, що обидві ідуть на службу за контрактом у Національну гвардію дізнались лише у військовій частині. Обидві будуть проходити службу у патрульному підрозділі. Хочуть охороняти громадський порядок у рідному місті.
«Я дуже хотіла потрапити на військову службу, - розповідає Ольга, - спочатку думала, що піду у Збройні сили. Але у Сарнах лише підрозділ забезпечення і посад не було. Почула, що створюється рота Нацгвардії у Сарнах, одразу пішла туди і заявили, що бажаю служити. Зібрала документи, здала фізичну підготовку і ось я тут. Зараз з 70 чоловіків у сарненській роті 10 жінок. Усі охороняють громадський порядок, заступають у добові чергування. Я взагалі не бачу в цьому ніякої проблеми. Зараз навчаюсь, тут мені дадуть знання, як себе поводити в критичних ситуаціях, як говорити з порушниками. Справлюсь».
За Марією вдома найбільше сумує 10-річний син. Але жінка твердо вирішила довести собі та близьким, що може набагато більше ніж від неї очікують. У Львові на підготовчому зборі з молодим поповненням вже другий тиждень, а попереду ще місяць. Говорить, що родина без неї впевнено справляється і це їм підготовка на майбутнє, адже пані солдат збирається виїжджати з побратимами на боротьбу з незаконним видобутком бурштину.«Мій чоловік колись служив строкову службу, - розповідає Марія, - спокійно розповідав мені, як це було у нього, аби я зважила усі «за» та «проти». Говорив: «армія – це не те, що не сподобалось і кинула. Якщо ти прийшла – ти повинна служити.»Я свідомо розумію, куди я прийшла і що попереду. Від цього отримую задоволення. Часто питають, чи не боюсь заступати на патрулювання. Завжди говорю, що страх – це наш найбільший ворог».
Штаненко Ольга з Рівного змінила професію вихователя дитячого садочка на військовослужбовця Національної гвардії України. Буде проходити службу у військовій частині 3055 на посаді телефоніста. На досягнутому не зупиниться. Після проходження курсу підготовки та складання Присяги відправиться на навчання до Навчального центру Нацгвардії у місто Золочеві, там пройде кваліфікаційні курси.«Колись мріяла просто приміряти військову форму, - говорить Ольга, - думала, чи буде мені личити. Після 4-х років роботи у садочку захотілось щось змінити у житті. Вирішила – армія, це дійсно та структура, яка допоможе мені розвинути свій потенціал».
А от Купчак Ольга до армії прийшла вже морально підготовленою. Її чоловік теж військовослужбовець, щоправда у Збройних силах. Розповідав їй, що в армії все чітко і зрозуміло, тому страху не мала. До того працювала у держустанові економістом але без вагань одягнула оливкову форму.
«Складно було, мабуть, спочатку звикнути до форми, - розповідає Ольга, - зняти плаття та підбори, одягнути форму та берци. Але коли навколо усі люди у формі, то досить швидко звикаєш. Діти досі не розуміють де я і що роблю. Знають, що мама у відрядженні, телефонують, я їм розповідаю про свій день але їм все-одно важко уявити, чим я займаюсь».
Наймолодшій серед цих жінок – 19. Це Додчук Марія, фельдшер, до війська прийшла через місяць після закінчення навчання. Її тато, колишній військовий, тому дівчина про військову службу знає з перших уст. Після завершення навчання, щоб визначитись з майбутнім шлях, їй потрібен був лише місяць. Вирішила обрати шлях військового медика.
«Мене ніколи ніхто не відмовляв у власному виборі, - говорить Марія. – Коли я вирішила йти в медичний – підтримали, коли захотіла стати військовою теж. Я не можу сидіти на одному місці, мені потрібен постійний рух. Можливо, саме тому я й не обрала медичний заклад, а армію. Тут постійні зміни, якісь завдання ну і, звісно, можливість бути дотичною до захисту України».
