Підтвердили загибельвійськовослужбовців із Рівненщини, які вважалися зниклими безвісти.
Про це повідомили у громадах.
17 липня 2024 року під час виконання обов’язків з військової служби у Донецькій області загинув житель села Великий Олексин Володимир Стасюк.
1 рік і 9 місяців мама чекала на свого сина… Жила надією, вірила, що він живий. Та, на жаль, цю надію обірвала важка звістка. Лише у квітні 2026 року підтвердилась його загибель на війні.
Володимир Стасюк народився 11 лютого 1988 року. Навчався у Великоолексинській загальноосвітній школі. Після її закінчення проходив військову службу в армії. У мирному житті працював у будівельній сфері. У Володимира залишилися найдорожчі люди — мама Людмила Вікторівна, брат Микола та племінники.
Валерій Миронов народився 4 вересня 1970 року у Жалині на Костопільщині. Закінчив місцеву школу, здобув фах за кількома робітничими спеціальностями. Одружився, в сім'ї народилося двоє дітей. Удвох з дружиною їздили за кордон на заробітки, працювали на сільгоспроботах, потім на заводі у Польщі.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік наполіг на тому, що треба негайно повертатися з Польщі додому, адже там залишилася їхня донька, яку він не міг залишити саму. У перші дні березня 2022-го Валерій Миронов став до лав ЗСУ.
«Мій чоловік сказав, що не буде ховатися чи уникати служби, інакше ворога ніхто не зупинить. І пішов», - розповіла дружина Оксана.
Чоловіка зарахували механіком-кулеметником взводу у 251-му окремому батальйоні. Служив на Чернігівщині, на Харківщині. Згодом Валерій Миронов став навідником відділення механізованого батальйону 21-ї окремої механізованої бригади. Улітку 2024-го приїздив у відпустку додому, допомагав зробити ремонт у будинку. Невдовзі після повернення з відпустки його підрозділ перекинули на Курщину.
«Кожного разу перед заходом на позицію чоловік дзвонив, повідомляв, де він, ми спілкувалися. Востаннє він зателефонував уранці 21 грудня 2024 року, сказав, що за кілька годин має з побратимами заходити на позицію. Це був останній його дзвінок. 31 грудня нам принесли сповіщення, що солдат Валерій Миронов зник безвісти у Суджанському районі на Курщині», - розповіла також Оксана Миронова.
Згодом дружина розшукала двох побратимів, з якими Валерій виходив на позицію. Вони розповіли, що у ніч проти 22 грудня потрапили під ворожий вогонь, дістали поранення, але вижили і повернулися. Що сталося з Валерієм, побратими не бачили.
«Я не вірила, не хотіла вірити, що Валерій загинув. Ми завжди були разом і все робили разом. Навітьколи слідча з Полтави зателефонувала й повідомила про збіг ДНК-профілю, я мала надію, що на упізнанні тіла виявиться, що це не він. Проте за ДНК, за всіма ознаками і навіть за речами, які були при ньому… Мені дуже важко це усвідомлювати, але це він, мій чоловік», - каже Оксана Миронова.
У Захисника залишилися дружина, двоє дітей, мама, сестра і брат, який також є військовослужбовцем.
Владислав Харламов народився 10 жовтня 1993 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №11, а згодом здобув фах столяра у Вищому професійному училищі №1.
Після навчання працював в охоронних фірмах. Згодом був менеджером із продажу автомобілів. У травні 2024 року Владислава Харламова мобілізували до лав Збройних сил України.
«Він не ховався: отримав повістку і пішов проходити медичну комісію. Був на навчаннях у Великій Британії – там його нагородили відзнакою, він отримав іменний годинник. У Владислава було складне дитинство, його вихованням займалася бабуся. Попри це він став хорошою людиною та добрим батьком для своєї доньки. Захоплювався автомобілями, займався спортом, зокрема боксом», – розповіла колишня дружина Захисника.
На жаль, 30-річний солдат Владислав Харламов загинув 3 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Тривалий час боєць вважався зниклим безвісти – лише нещодавно його тіло ідентифікували та передали рідним для гідного поховання.
Із найрідніших у Захисника залишилися донька та колишня дружина.
Телеканал «ITV media group» висловлює щирі співчуття родинам та розділяє з вами біль утрати. Герої не вмирають!
