Сім років розводять бджіл. Сім'я на Здолбунівщині свого часу вирішила ризикнути та вклалась у невелику пасіку. Як виявилося - не прогадали. Зараз мед активно продають та кажуть, що такого заробітку їм цілком вистачає. Про роботу за кордоном, куди вчащають односельці, навіть не думають. А нещодавно навіть почали надавати послуги бджолиної терапії. Про медовий бізнес на селі - у матеріалі наших журналістів.
Марія Лайтарук жителька невеликого села на Здолбунівщині. Уже сім років жінка займається бджільництвом. Каже, керуватися лише наукою у цій справі замало, адже до бджіл треба підходити із душею. За словами пані Марії, благородна комаха-трудівниця відчуває лукавство, байдужість та навіть страх пасічника.
Пані Марія пригадує: з дитинства боялася бджіл. На початках не хотіла, аби чоловік Юрій ставив у них на обійсті вулики. Втім, він вмовив дружину завести кілька роїв, аби «спробувати».
Тепер бджільництво у подружжя Лайтаруків – спільне захоплення. Допомагають і старші сини – Стас та Артем.
Займатися бджільництвом починали з нуля. Тонкощі професії переймали у знаних в Україні пасічників. Тепер, жартують, з любителів поволі перетворили на професіоналів.
А найцікавіше, напевно, із діяльності Лайтаруків – бджолотерапія. Цей метод нетрадиційної медицини схвалюють навіть лікарі. Спочатку, розповідають, пробували «на собі». А тепер на сеанси бджолотерапії вчащають знайомі родини.
Чи не важко жінці працювати на пасіці? Звісно, переносити вулики – це все-таки не жіноча справа. Тож цю роботу виконує чоловік Марії Юрій. Решту обов’язків подружжя розподіляє порівну. Жінка може все, жартує пані Марія: і мед качати, і рамки вощити. Єдине, каже, роботу треба свою любити.
