На Рівненщині подружжя переселенців із Донеччини навчає дітей робототехніці та програмуванню. Після переїзду вони вже встигли виграти декілька грантових конкурсів, провести серію майстер-класів для більш ніж тисячі школярів, а ще підготувати вже досвідчених вихованців до міжнародних змагань, які відбувалися в Угорщині. Вони єдині представляли Україну і посіли друге місце.
Про це повідомили у Рівненській ОВА.
Ганна та Сергій Телички – двічі переселенці. Раніше жили в Донецьку.
«Я - кандидатка технічних наук, працювала у Донецькому національному технічному університеті на кафедрі прикладної математики та інформатики, була доценткою. Робота мені подобалася. Але коли у 2014 році розпочалися бойові дії, ми переїхали у Вугледар – містечко за 60 кілометрів від Донецька. Нашим синочкам тоді було 5 і півтора року. Ми думали, що це ненадовго, що ми скоро повернемося, але склалося зовсім по-іншому», - пригадує Ганна.
Вдома вона водила старшого сина на різноманітні розвиваючі гуртки. А ось у Вугледарі нічого такого не було. Тому подружжя вирішило організовувати цікаві заняття для дітей самостійно. Спочатку вони влаштовували «наукові шоу» на тему фізики та хімії. А потім поступово перейшли до робототехніки. Адже інформаційні технології розвиваються стрімко, і дітям це цікаво та перспективно.
Ганна та Сергій зуміли залучити грантову підтримку, закупили конструктори та інше обладнання. І в перший же рік роботи підготували вихованців до участі у Всеукраїнських змаганнях із робототехніки і програмування, які відбувалися в Києві. І несподівано діти посіли 1 місце. Таких результатів навіть не очікували, тож це дуже надихнуло на подальшу роботу.
Поступово гурток робототехніки, який вели Ганна та Сергій, набував популярності. Почали надходити запити на такі заняття з навколишніх сіл. Зрештою, за допомогою грантів від міжнародних донорів, подружжя відкрило такі гуртки у Волновасі, Кураховому та Новотроїцькому. Вони підготували і викладачів, які працювали з дітьми. Закупили конструктори Lego, де є роботехнічні набори із датчиками, моторчиками. Вихованцям такі заняття дуже подобалися. Вони вчилися конструювати роботів, налаштовували їх, удосконалювали.
Діти щороку брали участь у конкурсах - і регіональних, і всеукраїнських. Ставали переможцями, а ще представляли нашу державу на світовому рівні. І з року в рік потрапляли у п’ятірку кращих. А потім настало 24 лютого.
«У Вугледар прилетіло в перший же день. Пам’ятаю, як стояла в черзі в аптеку і буквально за 800 метрів вибухнуло. Було дуже страшно. І біля лікарні під час вибуху загинули люди. Вугледар – невелике місто. Там всі один одного знають, або принаймні десь бачились. А це так тяжко, коли гинуть знайомі…» - ділиться жінка.
Вона вмовила сім’ю виїхати. Спочатку подружжя все ще не залишало межі Донеччини. Вони активно волонтерили, допомагали евакуюватися знайомим, а також викладачам, які працювали з дітьми у нещодавно відкритих центрах, возили продукти, предмети гігієни.
«Впадати у депресію не було часу, бо ми займалися іншим. Думки спрямовували в конструктивне русло, щоб комусь допомогти. Але переломний момент все-таки був. Ми ж всі сподівалися, що це все ненадовго. І коли їхали з Вугледару, то думали, що то на декілька тижнів. Речей багато залишили, як і в квартирі в Донецьку. А там – і дитячі фотографії, і інші, начебто дрібнички, але дуже цінні, з теплими спогадами, - пояснює Ганна. – Тяжко було усвідомлювати, що ця війна надовго. Але коли з цим розумінням починаєш миритися, стає легше і можна рухатися далі».
Приміщення, де нещодавно відкривали гуртки робототехніки, не вціліли. І більшість обладнання було знищено. Лише частину конструкторів вдалося врятувати.
Сім’я Теличків вирішила їхати на Рівненщину – до родичів. Вони й тут продовжили волонтерити і допомагати українським захисникам. А ще продовжили навчати дітей робототехніці та програмуванню. Заручилися підтримкою департаменту освіти і науки Рівненської ОДА, подавалися на грантові конкурси, вигравали і реалізовували проєкти. До речі, серед тих, для кого проводили заняття, були й діти-переселенці.
Взагалі заняття з робототехніки корисні не лише тим, що розвивають, наприклад, інженерне мислення. Це ще й навики командної роботи, і пошук дизайнерських рішень, і вміння постійно вдосконалювати розробку, а також аргументовано доводити думку, правильно комунікувати, в тому числі й англійською, бо ж на міжнародних змаганнях це необхідно.
«Я дуже хотіла б, щоб війни не було, але вплинути на це не можу. Зате я можу навчати дітей. Допомагати їм розвиватися, бо в майбутньому саме вони розбудовуватимуть Україну і світ, інноваційний та інформаційний, - пояснює Ганна Теличко. - Той, хто буде займатися розробкою і створенням чогось нового та корисного, навряд чи матиме час, щоб щось руйнувати. Наше завдання – виховати майбутніх лідерів, які вміють мислити, гуртуватися. Які замість того, щоб воювати, будуть освоювати Марс».
