Аби побачити цікаві місця можна тільки далеко від дому. Проте зовсім поруч є багато історичних пам`яток та святинь, яким немає рівних у всьому світі. Наша країна багата унікальними монастирями, яких, до речі, є понад дві сотні.Ми підготували інформацію про окремі монастирі, які варті вашої уваги та мають надзвичайно цікаву історію.
Хрестовоздвиженський жіночий монастир
Хрестовоздвиженський жіночий монастир у Полтаві – це комплекс церковних споруд, які є зразками українського мурованого бароко. Переживши бурхливі історичні події та не одне руйнування, обитель таки дійшла до наших днів у своїй величі й красі.
Хрестовоздвиженський монастир почали будувати на Івановій горі у Полтаві 1650 року на честь визволення міста від польсько-шляхетського поневолення. Його засновником став ігумен Калістрат, а меценатами виступили полтавський полковник Мартин Пушкар і представники козацької старшини Іван Іскра та Івана Крамар. Спершу це був дерев'яний чоловічий монастир, однак його зруйнували татари, тому згодом звели новий мурований храм.
При ньому почали активно розвиватися наука й культура, а під час Полтавської битви Хрестовоздвиженська церква навіть виконувала роль штабу шведського короля Карла XII. Наприкінці 18 століття при монастирі заснували Слов'янську семінарію, учнями якої були українські письменники Іван Котляревський та Василь Гоголь-Яновський (батько Миколи Гоголя).
Красою монастирських споруд захоплювалися відомі митці. Тут побував Тарас Шевченко і залишив малюнок цього місця, а також відомий російський художник Григорій М'ясоєдов. Він 1901 року створив унікальний мистецький твір – картину-завісу, де зобразив дорогу до монастиря, на узбіччі якої сидить кобзар із обличчям Тараса Шевченка і грає для мандрівника з обличчям Миколи Гоголя. Її він подарував Полтавському театру.
У радянські роки монастир не функціонував, у його приміщенні натомість почергово працювали клуб залізничників, історичний архів, дитяча трудова колонія НКВС, гуртожиток та студентська їдальня. Як не дивно, робота монастиря відновилася під час німецької окупації. Тоді община черниць із дозволу відновленого єпархіального управління заснувала у колишньому чоловічому монастирі жіночий.
У повоєнні роки в ньому жило близько 100 сестер. Але у 1960 році монастир знову закрили. Відновив свою роботу Хрестовоздвиженський монастир лише 1991 року.
Домініканський монастир у Підкамені
Раніше Домініканський монастир у Підкамені, а сьогодні монастир Походження Древа Хреста Господнього, – пам'ятник релігійної архітектури 17–18 століть. Це цілий комплекс історичних будівель, розташованих на Львівщині, недалеко від міста Броди, в селищі міського типу Підкамінь. Обитель побудували на височині, вона оточена кріпосними стінами, тому часто її називають оборонним монастирем. Підкамінська фортеця-монастир бачила на своєму віку чимало подій, про що свідчать сліди від снарядів і кулеметів. У наші дні це популярна серед паломників і туристів пам'ятка.
Печерний монастир в Розгірчі
Подорожуючи по Західній Україні, не забудьте заглянути в маленьке село Розгірче, що на Львівщині. Поруч з ним через річку Стрий розташований невеликий гірський масив. Він приховує нетипову для Галичини стародавню пам'ятку – печерний монастир.
Біля підніжжя гірського хребта знаходиться печерний монастир в Розгірчі. Перші згадки про нього датуються 1460 та 1469 роками. З 14 по 17 століття монастир належав отцям-василіанам. Більшість монахів дали обітницю мовчання та не спілкувались між собою. З їхнього дозволу на свята до печерного монастиря могли приходити місцеві жителі. Також відомо, що ці монахи заробляли собі на життя тим, що продавали мед із власної пасіки. Зайдіть всередину храму. Там ви побачите висічені на камені написи, різні символи і лики святих.
Чоловічий монастир у селі Манява
Чоловічий монастир, що в селі Манява Івано-Франківської області, заслужив у народі назву українського Афону. Таке порівняння не випадкове, адже Манявський скит заснували ченці-послушники із цієї Святої Гори. Упродовж століть скит був не лише важливим релігійним осередком, а й культурно-освітнім та навіть промисловим.
Манявський скит здавна був оповитий легендами й переказами. Одна із них розповідає, що в 13 столітті в ці місця прийшли ченці, рятуючись від набігів кримських татар. Зупинившись біля великого каменя, вони випили води з джерела. Її смак нагадав подорожнім священні води Афона, тож вони вирішили залишитися тут. Пізніше камінь, із якого било те джерело, отримав назву «Блаженний». До нього від скиту зовсім недалеко, близько кілометра на північний схід від Хресто-Воздвиженського монастиря.
Свято-Михайлівський Пелагеївський жіночий монастир
Свято-Михайлівський Пелагеївський жіночий монастир –архітектурна перлина на березі річки Інгул. Розташований у малолюдних околицях села Пелагіївка Новобузького району Миколаївській області.
1986 року брати Андрій та Михайло Дуриліни розпочали будівництво храму в пам'ять про свою матір Пелагею, яка померла під час пологів. 1904 року духовний заповіт батька – Ісидора Дуриліна – було виконано, будіництво завершено, а храм освячено. В 1930-ті роки майно Свято-Михайлівського храму розграбували, зняли 11 із 12 дзеркальних хрестів. Останній, дванадцятий, забрати так і не вдалося. Двоє активістів упали з тридцятиметрової висоти і розбилися під час демонтажу. Постраждало також церковне начиння, вівтар і царські врата, виконані з порцеляни й фаянсу, розбили. Проте будівля храму майже не зруйнувалася, навіть після влучання снаряду, який пробив стіну та дивом не вибухнув. Після війни Пелагеївський монастир використовували як комору-зерносховище. 1994 року храм було відновлено та створено тут жіночу обитель.
Молчанський монастир-фортеця
Молчанський монастир-фортеця є найвідомішою пам`яткою Сумської області. Перші згадки про фортецю датуються 16 століттям, хоча, імовірно, як оборонна споруда вона могла бути побудована на кілька століть раніше. За свідченнями архівних документів, вже в 16 столітті будівля була побудована з міцного каменю, а не з дерева, як більшість фортець на Русі.
Починаючи з 1592, територію зміцнення стали заселяти монахи, працями яких, всередині шестикутної фортеці, був побудований православний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Трохи пізніше проживали тут монахи зайняли всю цитадель.
Троїцький монастир-фортеця
Троїцький монастир, родовий монастир князів Острозьких, стає відомим з XV ст. Спочатку, в XV ст., з’являється кам’яний Троїцький собор (1453 або 1460 роки). Деякі документи називають засновником собору Януша Острозького, а часом його побудови вважають 1612 рік. У 1606 (або, за іншими джерелами – 1612) році, Януш Острозький перейшов у католицтво, віддав Троїцький собор ордену францисканів і заснував при ньому монастир.
Парафіяни і чисельні паломники монастиря – незалежно від їх конфесійної належності – уже багато віків вважають головною святинею обителі Межиріцьку ікону Божої Матері – родову ікону князів Острозьких, яка згадується ще у передсмертному заповіті князя Іллі Острозького – старшого брата фундатора Острозької слов’яно-греко-латинської академії князя Василя-Костянтина Острозького. 1775 року за дорученням тогочасного Римського Папи Климентія ХІV була коронована ікона Почаївської Божої Матері, а 1779 р. за дорученням цього ж Папи Межиріцьку ікону Божої Матері коронував єпископ Францішек Коморницький, що в ті роки був настоятелем костелу в Острозі.
