Рівнянин Олег із позивним Шелеп знає, що таке відповідальність і обов’язок. Він мав можливість виїхати за кордон, але натомість взяв до рук зброю, щоб захищати країну.
Історію бійця розповіли у 104 бригаді тероборони ЗСУ Рівненщини.
"Почав заходити в військомати, записувався там у черги, бо вони були великі. Зідзвонювався з друзями, радились, що робити. За кілька днів саме друзі й запропонували йти в 56 батальйон. Зібрав речі, родині сказав, що йду, бо інакше не можу і так почалася служба”, – пригадує перші дні повномасштабного вторгнення військовослужбовець.
Почав свій шлях Олег солдатом-стрільцем, Потім дослужився до посади головного сержанта взводу і невдовзі став командиром взводу. Перший бойовий досвід разом із побратимами отримав на Донеччині, потім була Херсонщина, а далі – Харківщина. Кожен з цих напрямків був складним і на кожному з них доводилося долати неймовірні труднощі.
Бойові виходи, евакуація побратимів, втрати. За ці роки відбулося багато всього. Військовослужбовець каже: воно залишило свій відбиток. Але найважче – це розлука з рідними та не бачити, як росте дитина:
“Їй зараз 8 років. І хочеться бути поруч, дивитися, як вона росте, виховати хорошою людиною. Спілкуватись телефоном – це зовсім не те”.
Однак, Шелеп тут саме задля дитини та її майбутнього, щоб вона росла в вільному світі.
Зараз він, як інструктор, передає свій досвід іншим військовослужбовцям 104 бригади. Допомагає їм відточувати навички поводження зі зброєю та ставати ефективними воїнами, які в потрібний момент знатимуть, що робити.
“Нині кожен українець повинен робити свій внесок у перемогу. А ще кожен повинен розуміти, що країна починається з нього самого і змінювати її потрібно починаючи з себе”, – переконаний Олег.
Попри всі випробування, чоловік не збирається опускати руки та будує плани на майбутнє.
“Після війни хочу відкрити власну справу. З побратимами-ветеранами, бо я в них впевнений і знаю, що на них можна покластися в будь-якій ситуації", – ділиться воїн.
