20 лютого в Україні на державному рівні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років.
Пам'ятний день встановлено указом Президента України 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу й стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні.
Саме 20 лютого 2014 року в середмісті Києва загинуло найбільше людей — 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013-2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року за демократичні цінності й територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.
Небесна Сотня — 107 загиблих учасників Революції Гідності, а також активісти Майдану, які загинули навесні 2014 року з початком російської агресії на сході України. Назва «Небесна Сотня» виникла за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану — сотнями. Уперше вона пролунала під час прощання із загиблими на столичному майдані Незалежності 21-22 лютого 2014 року.
Четверо жителів Рівненщини навіки стали Героями Небесної Сотні. Їхню історію розповіли на сайті Музею Революції Гідності.
Георгій Арутюнян
Георгій Вагаршакович Арутюнян народився 4 липня 1960 року у грузинському місті Батумі. Згодом чоловік переїхав до України та з 1981 року постійно мешкав у Рівному. У 1987–1995 роках працював оператором на очисних спорудах підприємства «Рівнеоблводоканал». Пізніше почав їздити на заробітки за кордон.
Георгій Арутюнян любив країну, в який народився, й після розпаду Радянського Союзу отримав грузинський паспорт. Згодом, однак, подбав і про українське громадянство. Уже після загибелі Георгія прийомна донька скаже про нього:
«Вірменин за національністю з грузинським паспортом та українським серцем».
Георгій Арутюнян був двічі одружений. Від першого шлюбу мав дочок Регіну та Калапсі. У 2009 році одружився вдруге з мешканкою Рівного Наталею, в якої вже була доросла дочка Анна. У 2010 році подружжя відвідало Грузію, щоб обвінчатися в місцевій церкві, а у вересні того ж самого року в них народилася донечка Ашхен.
До початку Революції Гідності Георгій Арутюнян уже мав досвід учасника масових протестів. Зокрема у 2003 році він долучився до Революції троянд у Грузії, а в 2004-му активно підтримав Помаранчеву революцію в Україні. Окрім цього, з 2011 року працював агітатором рівненської організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
Участь у Революції Гідності. До Києва Георгій Арутюнян прибув на початку грудня 2013 року. Із псевдо «Кавказ» він увійшов до «Рівненської сотні» ВО «Свобода». Під час сутички з тітушками йому зламали руку, але невдовзі майданівець повернувся на барикади. Востаннє чоловік приїхав до Києва 17 лютого 2014 року.
Уранці 20 лютого Георгій Арутюнян допомагав виносити поранених протестувальників. За спогадами Юрія Коханця, вони разом із Георгієм пробиралися сходами з боку Хрещатика до стели на майдані Незалежності. Спецпризначенці кидали у бік протестувальників світлошумові гранати, вели прицільний вогонь. Щоб допомогти мітингарям, Георгій хотів кинути шини у вогонь, щоб збільшити димову завісу на барикаді. Саме тоді о 08:59 в нього влучила куля — вона ввійшла у лівий бік шиї та вийшла з правого плеча. Побратими донесли пораненого до медпункту в Михайлівському Золотоверхому соборі. Однак урятувати життя майданівця не вдалося. Він помер від крововтрати.
Георгієві Арутюняну було 53 роки.
Пошанування. 23 лютого 2014 року Георгія Арутюняна поховали у Рівному. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Георгієві Арутюняну було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Георгія Арутюняна викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 3 червня 2014 року рішенням сесії Рівненської міської ради Георгієві Арутюняну присвоєно звання «Почесний громадян міста Рівне», також його нагороджено відзнакою «За заслуги перед містом» І ступеня (посмертно). 4 липня 2019 року на фасаді підприємства «Рівнеоблводоканал», де працював Георгій, на його честь установили меморіальну дошку.
Валерій Опанасюк
Валерій Адамович Опанасюк народився 20 травня 1971 року в селі Дюксин Костопільського району Рівненської області. Мав брата і двох сестер. Після закінчення місцевої школи отримав фах слюсаря. Багато років працював телемайстром, а з кінця 2008 — автомеханіком у Рівному.
Був двічі одружений. Від першого шлюбу мав сина. Із другою дружиною виховував чотирьох дітей — синів Іллю й Артема та доньок Ангеліну й Софію.
Валерій Опанасюк цікавився політичним життям країни, у 2004 році брав участь у Помаранчевій революції.
Участь у Революції Гідності. До столиці на акцію протесту Валерій Опанасюк приїхав 1 грудня 2013 року, потім регулярно приїжджав до Києва й зупинявся у наметовому містечку на Майдані. А коли повертався додому, ходив на місцеві віча.
У Києві Валерій Опанасюк чергував на барикадах, допомагав новоприбулим протестувальникам. Побратими називали його Валерою Тризубом. У січні брав участь у протестних акціях на вулиці Михайла Грушевського. Був упевнений: якби на Майдан вийшло більше людей, жертв удалося б уникнути. У лютому Валерій чергував у лікарнях, щоб захистити поранених майданівців, яких викрадали силовики. Після одного з таких чергувань відчув, що захворів. Із запаленням легень повернувся до родини. 18 лютого, дізнавшися про розстріли протестувальників в урядовому кварталі, Валерій знову вирушив до столиці. 19 лютого допомагав прибирати в наметовому містечку та спілкувався з рідними.
Уранці 20 лютого, коли майданівці почали відтісняти силовиків від монумента Незалежності вгору по вулиці Інститутській, Валерій Опанасюк, побачивши перших убитих і поранених, кинувся допомагати виносити потерпілих. Під час наступу протестувальників Валерій, захищений лише металевою каскою, намагався витягти з-під обстрілу пораненого побратима неподалік від барикади біля верхнього в’їзду до Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України («Жовтневого палацу»), однак о 09:28 куля влучила просто йому в серце. Загиблого на дерев’яному щиті перенесли до майдану Незалежності.
Валерієві Опанасюку було 42 роки.
Пошанування. Валерія Опанасюка поховано у Рівному. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Валерієві Опанасюку було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, а також на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 3 червня 2014 року рішенням сесії Рівненської міської ради Валерієві Опанасюку присвоєно звання «Почесний громадян міста Рівне», його нагороджено відзнакою «За заслуги перед містом» І ступеня (посмертно). У Рівному цьому Героєві Небесної Сотні присвячено стенд на перетині вулиць Соборної та 16 липня й художньо-скульптурну композицію на будинку по вулиці Гоголя, 4.
Олександр Храпаченко
Олександр Володимирович Храпаченко народився у Рівному 18 вересня 1987 року. У 2004 році закінчив школу № 19 та вступив на художньо-педагогічний факультет Рівненського державного гуманітарного університету. Навчання проходив на кафедрі театральної режисури за спеціальністю «режисер драматичного театру». У 2010 році закінчив університет з освітнім рівнем «бакалавр». Олександр був яскравим студентом факультету, грав у багатьох режисерських роботах студентів. Знявся у фільмі Рівненського телеканалу РТБ «Воскресіння» у ролі солдата, який повернувся з війни додому.
Подальше своє життя Олександр пов’язав із промисловим альпінізмом — висотними роботами з утеплення, фарбування та реставрації будинків. Однак не полишав і творчу роботу: був провідним актором театру вільної пластики «Яблуко» при кафедрі театральної режисури, який діяв від усесвітньої молодіжної християнської організації YMCA. Як актор зіграв у спектаклях за творами «Сьогодні я стану жінкою» А. Салинського, «Від червоного щура до зеленої зірки» О. Слаповського, «Ісмена Софокла». Поставив кілька спектаклів за творами А. Чехова «Ведмідь», С. Мрожека «Стриптиз» тощо. Водночас Олександр був членом організації YMCA не лише як актор, а і як скаут-рейнджер — так називають скаутів, які пройшли школу виживання та лідерства. Окрім того, брав участь у військовому рятувальному підрозділі «Скіфи».
Захоплюючись альпінізмом, Олександр підкорив усі гірські вершини в Україні. Окрім театру та гір, цікавився рок-музикою.
Мав наречену — Катерину Самчук, з якою планував одружитися влітку 2014 року.
Участь у Революції Гідності. Коли наприкінці 2013 року почалися перші мітинги на Майдані, Олександр не вірив у їхню ефективність. Однак після ухвалення «диктаторських законів» 16 січня 2014 року та перших смертей у Києві він приєднався до місцевих протестувальників у Рівному. Спочатку 24 січня взяв участь у захопленні Рівненської обласної державної адміністрації, а після цього приїхав до Києва. Олександр Храпаченко став членом Самооборони Майдану, ввійшовши до 35-ї сотні «Волинська Січ». Мав псевдо «Вандал», але найближчі друзі називали його Альпіністом.
У сотні Олександр був командиром відділення — ройовим. Коли захворів і був змушений на короткий час повернутися додому, передав командування своєму товаришу Володимирові Пастушку й після повернення відмовився приймати командування.
Востаннє Олександр вирушив до Києва 17 лютого. Під час однієї з останніх телефонних розмов із нареченою сказав, що як із ним щось трапиться, то щоб вона не сумувала. 19 лютого Олександр спілкувався по телефону з батьком, однак не признався, що перебуває на Майдані. 20 лютого 35-а сотня пішла у наступ, плануючи захопити так звану сніжну або 8-му барикаду на вулиці Інститутській біля верхнього виходу зі станції метро «Хрещатик». Бійці спецпідрозділів, які ще близько дев'ятої години почали відступати від монумента Незалежності, рухалися Інститутською в напрямку до будівлі клубу Кабінету Міністрів України, продовжуючи відстрілюватися. 35-а сотня отримала наказ відступати. Олександр разом із кількома побратимами заліг за барикадою. Почувши вибух «коктейлю Молотова», підняв голову подивитися. Саме в цей час — об 11:28 — пролунав постріл. Куля потрапила майданівцю у ключицю, пройшла крізь легені та застрягла в печінці. Побратим Олександра Володимир Пастушок був переконаний, що стріляли з будівлі готелю «Україна». Однак у 2018 році під час слідчих дій було встановлено, що постріл зробили з будівлі клубу Кабінету Міністрів. Снайпер виявився бійцем спецзагону «Омега», який було направлено на вулицю Інститутську 20 лютого за наказом тодішнього командувача внутрішніх військ Станіслава Шуляка.
Олександрові Храпаченку було 26 років.
Пошанування. Олександра Храпаченка поховано в Рівному на цвинтарі «Новий» поруч з іншими рівнянами — Героями Небесної Сотні. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Олександрові Храпаченку було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). 3 червня 2014 року рішенням сесії Рівненської міської ради Олександрові Храпаченку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне», його також нагороджено відзнакою «За заслуги перед містом» І ступеня (посмертно). 20 жовтня 2014 року в Рівному на фасаді будинку № 11-А по вулиці Волинської дивізії, де жив цей Герой Небесної Сотні, відкрили меморіальну дошку на його честь. Меморіальні дошки також установлено 12 грудня 2014 року на будівлі навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа-ліцей № 19» та 20 лютого 2015 року на головному корпусі Рівненського державного гуманітарного університету, в яких навчався Олександр. У рідному місті йому присвячено стенд на перетині вулиць Соборної та 16 липня й художньо-скульптурну композицію на будинку по вулиці Гоголя, 4. На ініціативу Володимира Пастушка, бійця батальйону імені генерала Кульчицького Національної гвардії України, Олександра Храпаченка нагороджено відзнакою батальйону (посмертно). У 2016 році французько-швейцарський режисер Еммануель Графф зняв фільм «Саша Х., крила на Майдані», присвячений Олександрові. Із метою вшанування пам’яті про загиблого земляка 2021 року в Рівному започаткували міську молодіжну премію в галузі театрального мистецтва, названу його іменем.
Іван Городнюк
Іван Володимирович Городнюк народився 2 червня 1984 року в селищі міського типу Березному Рівненської області (із 2000 року набуло статусу міста). Мав старшого брата Вадима. Спершу навчався у місцевій школі-інтернаті, далі — в Березнівській гімназії та Березнівському агротехнічному ліцеї. Зі шкільних років Іван захоплювався сучасними танцями, згодом хобі стало професією: він працював хореографом і керівником танцювального гуртка «Брейк-данс» у місцевому будинку культури.
Іван Городнюк захоплювався військовою реконструкцією, цікавився історією. Він мав активну громадянську позицію: був членом Спілки української молоді, Молодіжного націоналістичного конгресу, а у 2004 році — учасником Помаранчевої революції. Іван організовував юнацькі табори, брав участь у мистецьких заходах. Під час виборів працював у виборчих комісіях. В останні роки ввійшов до Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять», долучався до ексгумацій решток воїнів УПА.
Участь у Революції Гідності. Іван Городнюк приєднався до Революції Гідності у столиці наприкінці листопада 2013 року. Він увійшов до 35-ї сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ» та взяв псевдо «Месник». У сотні відповідав за матеріальне забезпечення побратимів, разом із ними чергував на барикадах.
Під час сутичок із силовиками на вулиці Михайла Грушевського у січні 2014 року Іван застудився, потрапивши під струмені водометів. Лікувався самотужки в Українському домі, де базувалася його сотня.
Увечері 18 лютого Іван Городнюк узяв участь в обороні барикади біля Будинку профспілок, через яку бійці внутрішніх військ намагалися прорватися на Майдан. Попри мінусову температуру, силовики застосували водомет. Іван знов потрапив під струмінь крижаної води та обморозив ноги. Наступного дня у важкому стані із пневмонією він повернувся додому. Але дістатися до лікарні вже не мав сил і пізно ввечері 19 лютого помер на руках у матері та старшого брата.
Іванові Городнюку було 29 років.
Пошанування. Івана Городнюка поховано в його рідному місті на Рівненщині. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Іванові Городнюку присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Івана Городнюка викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 14 жовтня 2014 року на фасаді Березнівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа-інтернат І–ІІІ ступенів» установлено меморіальну дошку на честь Івана Городнюка, така дошка є й у місті Березне на будівлі районного архіву. 14 жовтня 2014 року в Рівному на вулиці Соборній урочисто відкрили пам’ятну композицію авторства Юрія Журавля та Олексія Огня, присвячену Героям Небесної Сотні з Рівненщини.
