Про війну, поранення та смерть. Боєць стрілецького батальйону з Рівненщини чотири доби евакуйовував загиблого побратима під масованими ворожими обстрілами та сам ледь не загинув. Ціллю ворога був двічі.
Заглядав в очі смерті. Боєць на псевдо Верес понад 18 років віддав служінню українському народу в органах внутрішніх справ. Там останні 10 років працював черговим. Поліцейський тричі відряджався в зону АТО. Коли ж формувався стрілецький батальйон, без вагань долучився до його лав. І вже у червні 2025 року майор поліції відправився захищати Батьківщину на Схід.
«Брали провізію, довозили до точки, яка є в нас, проміжна була точка. І звідти хлопці підходили, ночували в нас, ми їх поїли, кормили, запасалися провізією. Так же само зустрічали хлопців, доводили їх до нас, а потім доводили їх ближче до позицій, вказували напрямок. Бо там так можна і не зорієнтуватися в тій чи іншій місцевості», — боєць стрілецького батальйону Рівненщини Верес.
Проходив службу на Торецькому напрямку. Боєць зазначив: лише з бойовим виходом розумієш, що кожна секунда є цінною. Неодноразово доводилося надавати першу домедичну допомогу пораненим хлопцям.
«Хтось там буде казать, що страху нема чи ще щось, страх завжди є. Але його треба контролювати, щоб не впасти в паніку і продовжувати свої дії», — боєць стрілецького батальйону Рівненщини Верес.
Внаслідок атаки ворога в ті страшні дні загинув один із побратимів, пригадує боєць. Тож, ризикуючи життям, разом із іншими прийняли відважне рішення: полеглого товариша у полі не залишати. Та через постійні обстріли самі стали мішенню ворога. Верес разом із побратимами майже тиждень пробули у полі поруч із тілом свого товариша Сергія Мовчуна. І попри загрози рівненські стрілбатівці все ж змогли евакуювати загиблого побратима та повернути додому для гідного прощання. Верес пригадує: тіло побратима везли на тачці.
«Пролежав він деякий термін часу. Бо знаходився в такому місці, що його не можливо було звідти забрати. Відкрита місцевість, постійно літають ці дрони, мавіки літають знімають. Вони в більшості такі, в них у ворога за принцип є: от є тіло чи якась техніка, вони залишаються і пару днів будуть слідкувати чи хтось прийде його забере. Відтягнули шнурком і перетягли тіло дальше, вложили його в спеціальний пакет», — боєць стрілецького батальйону Рівненщини Верес.
Майже пів року провів боєць Верес разом із побратимами на фронті. З болем в очах згадує ті пекельні дні. Жили в посадках. Коли їх атакували КАБами, від смерті врятували дерева. І осколки не долетіли до них. Та найстрашніше, каже боєць, коли побратими гинуть на твоїх очах. Під час бойового виходу поліцейський отримав травму коліна. Наразі чоловік пересувається на милицях та проходить післяопераційне лікування. Та вірить, що зовсім скоро зможе повернутися на передову.
«Страх є завжди і від усього як кажуть. Да, перші рази, коли ти виходиш, не орієнтуєшся де ці вибухи. Тоді страшно. В подальшому як ти виходиш, вже трошки орієнтуєшся, звикаєш до того, але все рівно страх відчувається. Ти не знаєш і не чуєш вихід артилерії. І чуєш вже по звуку ближче вона чи дальше лягає від тебе», — боєць стрілецького батальйону Рівненщини Верес.
Верес впевнений: якщо українці й надалі триматимуться разом, то ніхто й ніщо не зможе нас зламати. Наразі боєць проходить реабілітацію на Рівненщині. Підтримка рідних та побратимів допомагають ветерану швидше відновлюватися. Мріє, аби хлопці живими повернулися до своїх рідних та змогли обійняти своїх дітей.
