Щодня на вулицях українських міст ми зустрічаємо людей у формі або з бойовим досвідом за плечима. Проте цивільне суспільство не завжди знає, як правильно з ними взаємодіяти. Банальна цікавість, безтактність або надмірна емоційність часто ранять військових. Ветерани - не окрема ізольована група, а невіддільна частина нашого щоденного життя. Саме тому формування нової етики спілкування є питанням практичної співпраці та взаємної поваги, а не цензури чи обмежень.
Аби допомогти суспільству подолати ці бар'єри, 21 червня у Рівному відбувся тренінг «Чути та розуміти: як комунікувати з ветеранами та військовими», організований Центром готовності цивільних благодійного фонду Сергія Притули. Спікерами заходу стали фахівці з Луцька: ветеран і психолог Назар Рондер, а також Діана Шафран - психологиня, адвокатка та ведуча груп підтримки для партнерок військовослужбовців.
Спікери виділили головні бар'єри, які заважають порозумінню між цивільними та військовими. Серед них - різний життєвий досвід, знецінення або упереджене ставлення до психологічного стану, недотримання такту та втрата спільної мови
За результатами тренінгу ми сформували поради для побудови етичної комунікації.
1. Досвід кожної людини є унікальним
Суспільству варто відмовитися від оцінювання ветеранів чи ветеранок за узагальненою інформацією про їхній бойовий шлях . Значна частина пережитого оборонцями завжди залишається «за кадром». Кожен військовий має свій унікальний досвід сприйняття війни, який не можна підганяти під загальні шаблони чи стереотипи.
2. Жалість - це не підтримка
Фахівці закликають цивільних уникати жалості та надмірного співчуття, особливо під час спілкування з людьми, які отримали поранення. Фрази на кшталт «Як же ти натерпівся» не допомагають, а лише принижують гідність людини. Натомість військовим потрібна повага до їхньої сили та стійкості.
3. Не жертва, а професіонал
З ветеранами та ветеранками необхідно поводитися як із професіоналами своєї справи, які тимчасово або вимушено залишили цивільне життя чи попередню діяльність через обставини, а не як із жертвами цих обставин. Визнання їхньої компетентності та досвіду полегшує повернення у цивільне середовище.
4. «Військова мова» - лише для військових
Цивільним не варто копіювати, наслідувати чи використовувати у розмові специфічний військовий сленг та внутрішні жарти, які побутують серед захисників. Винятком є лише ті випадки, коли ви спілкуєтеся з близькими людьми, де такий стиль є звичним та погодженим. В інших ситуаціях це є недоречно.
5. Існує лише один фронт
Психологи радять уникати висловів про «економічний, освітній, музичний» чи будь-які інші вигадані фронти. Спроби підкреслити значущість власного внеску в перемогу за допомогою таких фраз військові можуть сприйняти як знецінення праці тих, хто ризикує своїм життям на передовій. Водночас захисники щиро цінують та поважають реальне волонтерство і роботу задля допомоги армії.
6. Недоречні запитання існують
Під час комунікації важливо завжди враховувати ступінь близькості з людиною. Навіть у розмовах із рідними чи друзями варто уникати прямих та нав'язливих запитань про бойовий досвід, поранення або перебування в полоні, якщо ветеран сам не виявляє бажання про це говорити
Памʼятайте: у комунікації немає ідеальних шаблонів чи точних правил. Кожен ветеран чи військовий - це індивідуальність зі своїм характером та унікальним досвідом. Те, що для одного є нормою, для іншого може стати тригером. Головне бути максимально обережними та чутливими у своїх висловлюваннях, реакціях та запитаннях.
.webp)
.webp)
.webp)
