«Мені просто пощастило», «Тут немає моєї заслуги, це все обставини», «Це зовсім нічого особливого», «Будь-хто впорався б з цим»- подібні думки хоча б раз виникали у багатьох людей. Навіть ті, хто має високі оцінки, успішну кар'єру або значні досягнення, іноді сумніваються у власних здібностях. Таке явище називають синдромом самозванця. Метааналіз 2025 року, який охопив 30 досліджень і понад 11 тисяч учасників, встановив середню поширеність синдрому на рівні 62%. Особливо високі показники спостерігають поміж студентів, особливо медиків: майже кожен другий стикається з проявами синдрому.
Що таке синдром самозванця?
Синдром самозванця (англ. impostor syndrome) - це психологічне явище, при якому особа потерпає від масової невпевненості у власних здібностях, досягненнях та схильна знецінювати власні досягнення, пояснюючи їх випадковістю, везінням або зовнішніми обставинами, а не власними знаннями та працею, постійно себе принижуючи. Через нього людині може бути складно ставити цілі, бажати кращого та більшого.
Як виникло поняття синдрому самозванця
Цей термін у 1978 році назвали психологи Полін Р. Кленс та Сюзанна А. Аймс у своїй статті під назвою "Феномен самозванця у жінок, які досягли високих успіхів: Динаміка та терапевтичне втручання". Психологи вивчали синдром самозванця на прикладі жінок, що працюють, чи здобувають вищу освіту. Дослідники опитали понад 100 жінок, які мали високі професійні та академічні досягнення. Всі учасниці були офіційно визнані колегами за їхню професійну майстерність, демонстрували високі академічні та професійні досягнення, які були підтверджені освітніми ступенями та високими результатами тестів. Проте, попри визнання від оточення, самі ж жінки не визнавали власний успіх, як результат своїх знань і праці. Багато з них пояснювали свої досягнення везінням або вважали, що оточення переоцінює їхні можливості. Дослідники Кленс та Аймес вважають, що феномен самозванства формується під впливом таких факторів, як гендерні стереотипи, сімейні проблеми, культурні норми та завищені вимоги до себе. Крім того, учасниці дослідження повідомляли про те, що відчувають симптоми тривожності, депресії, відчувають невпевненість у собі та страх не виправдати власних очікувань. І хоч психологи вивчали синдром самозванця на прикладі жінок, дослідження показують, що цей психологічний феномен притаманний як жінкам, так і чоловікам в рівній мірі.
Відчувати себе самозванцем може кожен
Парадоксально, але попри свою назву синдром самозванця не є психічним розладом, його немає в офіційних класифікаціях психічних захворювань. Це психологічний феномен, а не діагноз. Водночас, він є дуже поширеним і зустрічається навіть у успішних людей. Про досвід боротьби із синдромом розповідали і Емма Вотсон- в одному з інтерв’ю сказала, що постійно думає, що одного дня всі зрозуміють, що не заслуговує на те, чого досягла, і Леді Гага, яка на піку популярності говорила, що не впевнена у собі, і Майя Анджелоу, яка казала, що після написання багатьох книг іноді боялася, що люди зрозуміють, що вона «не така талановита, як усі думають». Високі досягнення не захищають від синдрому самозванця. Навпаки, він нерідко зустрічається серед відмінників, студентів престижних університетів, науковців та керівників. Це спричинено тим, що люди часто починають сумніватися у собі, коли потрапляють у нове середовище з високою конкуренцією.
Причини виникнення синдрому самозванця
Синдром самозванця є когнітивним викривленням, адже проявляється саме у вигляді спотвореного сприйняття самого себе без звертання уваги на реальні факти. Причинами виникнення внутрішнього «самозванцю» стають наслідки внутрішніх переживань чи соціальні фактори:
-
Високі вимоги до себе. Очікуючи надто високих, ледве не ідеальних результатів, людина може концентруватись тільки на недоліках, через що буде не задоволена своїми результатами. Саме тому перфекціонізм часто стає одним із чинників розвитку синдрому самозванця.
-
Відчуття приналежності. Синдром самозванця також може виникати через відчуття власної «інакшості» або неприйняття з боку оточення. Причиною цього можуть стати відмінності у мовах спілкування, етнічність, стать, соціально-економічний статус тощо. Якщо людина раніше почувалася чужою в певному середовищі, то навіть потрапивши до колективу, де її приймають і цінують, вона може продовжувати сумніватися у своєму місці серед інших та відчувати себе самозванцем.
-
Соціальне порівняння. Люди часто оцінюють свої досягнення через призму результатів інших, особливо тих, хто здається успішнішим, це може посилити відчуття невпевненості. А активний перегляд соціальних мереж, де користувачі зазвичай демонструють лише найкращі моменти свого життя може тільки посилити невпевненість у собі. Варто пам’ятати, що суспільство часто нав'язує ідеї успіху та досконалості, проте не всі можуть відповідати особистим бажанням людини.
-
Виховання в родині. Надмірні очікування з боку батьків або, навпаки, недостатня підтримка та емпатія можуть сформувати у людини почуття неповноцінності.
П'ять типів синдрому самозванця
Отримавши високу оцінку, схвальний відгук від викладача чи нову можливість для розвитку, людина зазвичай має відчувати задоволення від власних досягнень. Проте замість радості з'являється «Скоро всі зрозуміють, що я цього не заслуговую». Однак синдром самозванця не для всіх проявляється однаково: для когось він виглядає як постійне прагнення до ідеалу, для когось, як страх просити про допомогу. Саме тому психологи виділяють кілька типів феномену:
-
Перфекціоніст. Ставить перед собою надзвичайно високі вимоги та зосереджується навіть на найменших недоліках, тому рідко буває задоволеним власними досягненнями.
-
Індивідуаліст. Прагне самостійно впоратися з усіма завданнями та сприймає звернення по допомогу як ознаку слабкості або некомпетентності.
-
Супергерой. Намагається довести свою цінність через постійну зайнятість і надмірну продуктивність, беручи на себе більше обов'язків, ніж може виконати.
-
Експерт. Переконаний, що його знань і навичок недостатньо, навіть якщо має значний досвід і високий рівень компетентності у своїй сфері.
-
Природний геній. Вважає, що справжній талант має проявлятися без значних зусиль, тому якщо у нього щось не виходить, то це уже свідчить про його «некомпетентність».
Які наслідки має синдром самозванця?
Часто синдром самозванця пов’язують із вродженою скромністю людини, проте важливою особливістю цього синдрому є не те, як людину сприймають інші, а те, як людина сприймає себе сама. Він може призвести до депресії, сильної тривожності, заниженої самооцінки. Через страх невдачі люди із синдромом самозванця часто відмовляють собі у тому, щоб жити на повну, отримувати новий досвід та відмовляються від підвищень, цікавих проєктів та викликів, не подаються на кращі вакансії та уникають лідерських ролей через страх «викриття». Також втрачається радість від життя: навіть у моменти великих тріумфів людина відчуває не гордість, а лише полегшення, що «цього разу пронесло». Страх невдачі блокує й креативність. Людина обирає безпечні, але застарілі методи роботи замість того, щоб пропонувати нові ідеї.
Як розрізнити синдром самозванця та звичайну невпевненість.
Іноді невпевненість не зникає навіть після успіхів. Де проходить межа між звичайними сумнівами та синдромом самозванця розповіла клінічна психологиня Юлія Карпенко:
«Невпевненість являє собою ситуативний характер - невпевнений, що зроблю якісно, невпевнений, що зможу це зробити. Але вона не є настільки глобальною, як синдром самозванця. Також невпевненість має характер деякої тимчасовості. Вона виникає лише тоді, коли безпосередньо потрібно робити якийсь крок, вирішити якусь ситуацію, погодити якесь рішення. Вона має певний ситуативно-тимчасовий характер. Вона то з'являється, то ні. Вона не паралізуюча. Не викликає зжатості в тілі, напруги, скорочення м'язів, сіпання ока. Вона не паралізуюча. При невпевненості людина переживає помилки не як щось глобальне, не як щось, що не дасть їй спати, таке, що дасть трохи хвилювань, але це не перейде в якісь більш виражені риси, як втрата апетиту, ізоляція, гіпертривожність, яка не дає спати. Невпевненість - це, скажімо, згода на те, що я не ідеальний, а синдром самозванця - це величезна незгода з цим. Синдром самозванця - це запрошення, скажімо так, в лапках, людини до почуття тривоги. Тривоги, яка може набирати обертів глибокої симптоматики: втрата апетиту або переїдання, різні розлади. Синдром самозванця небезпечний тим, що він може не пускати людину в розвиток. Людина настільки боїться не дійти до свого ідеалу, що буде усілякими свідомими чи безсвідомими механізмами стримувати себе від розвитку і пояснювати те, що ще не досяг висот, тому що не закінчив той чи інший курс.»
Як впоратися із синдромом
«Перше і основне - це можливість присвоєння вже здобутих результатів. Згадати, що конкретно за якийсь відрізок свого життя ми здобули. Інколи я рекомендую людині написати це. Змогла оце, отримала диплом, отримала кваліфікацію, пропозицію. Це працює краще, ніж подумки, тому що в умі воно перекривається тривогами, що я ні на що не здатен. Паралельно ми досліджуємо з людиною, що саме змушує її сумніватися, де в неї викривлені переконання і які в неї уже сформовані установки. Тоді виясняємо, в зв'язку з чим вони утворилися. Наступне - це проговорювати, що ти хочеш досягнути. Діткам інколи я даю таке завдання - намалюй себе через 5 років: де ти? який ти? з ким ти? хто ти? що ти робиш? що є в тебе? І діти, і дорослі навіть, починають стратегічно мислити у відношенні, де він хоче бути. Наступний крок- ставити собі маленькі, досяжні цілі. Наступне - це прогнозування невдач. Що є невдачою, яка вона буде, що буде, якщо буде ця невдача, що ви втратите, як ви будете себе почувати. Бо інколи людина каже, я цього не переживу, і коли вона собі мисленнєво так говорить, вона вже починає формувати відповідне відношення до якихось своїх здобутків. Ще допомагає азарт до невідомості. Що якщо я раптом відмовлюсь і не знатиму, чим обернеться для мене той крок. Звичайно, ще необхідно, щоб була емоційна підтримка поруч».
