Костопільчанка Антоніна Толочик уже п’ятий рік чекає на повернення додому зниклого безвісти сина Максима Толочика, бійця 80-ї десантно-штурмової бригади. За ці роки сама збудувала для нього дім, а поряд відкрила магазин-майстерню «Родзинка», в якій малює та власноруч виготовляє з епоксидної смоли рельєфні картини, столики, настінні годинники, шахові дошки, сувеніри та багато іншого. Мріє, щоб син повернувся у власний дім.
Про це повідомили у Костопільській міській раді.
У 2020-му 20-річний Максим підписав контракт із ЗСУ і потрапив у 80-ту десантно-штурмову бригаду. За три дні до початку повномасштабного вторгнення пані Антоніна бачила сина востаннє. Він був одним з інструкторів з NLAW (Next Generation Light Anti-tank Weapon), шведсько-британського переносного протитанкового комплексу малої дальності, призначеного для знищення танків та бронетехніки, наданих Великобританією як військову допомогу.
«Тоді їх відпустили на три дні, вже знали, що от-от розпочнеться війна. Усі метушилися, переживали, а Максим чомусь ні, так і сказав. А вранці 24 лютого сам мені сказав, що війна почалася. Збирай, каже, речі, і сестрі, доньці моїй, скажи, нехай негайно їде з Києва», - розповіла Антоніна Толочик.
Донька з Києва виїхала, але швидко й повернулася, бо мусила працювати. 80-ту бригаду тоді розділили, половина їхала в Гостомель, інші - в Каховку. Максим поїхав у Каховку, і зв’язок з ним раптово обірвався.
«Тоді до мене у двір, майже в центрі міста, прилетів сокіл. Посидів трохи й полетів. Після цього Максим через знайомих сповістив, що з ним все гаразд», - пригадує мама Максима.
Його підрозділ кілька разів переміщували на різні ділянки фронту. Після одного з боїв Максим Толочик був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
«У травні у мене день народження, син прислав мені подарунок і по телефону розповідав, як шашлики правильно зробити, бо до мене подруги в гості прийшли. На зв’язку ми були постійно», - пригадує Антоніна Толочик.
Через кілька днів Максим надіслав своє єдине фото з війни і написав сестрі, що відбили у бою вагнерівців. Увечері того дня повідомлення від рідних до Максима уже не дійшли. Стривожена жінка пішла до ТЦК. Їй сказали, що зв’язку нема з усією частиною, й вона трохи заспокоїлася, втішаючись думкою, що це проблема зі зв’язком.
«Шостого червня мені зателефонували і сказали, що Максим зник безвісти. Я мало не зомліла. Дали мені сповіщення, і що мені з ним робити?! Плакала безупинно два тижні. Ніхто нічого мені сказати не міг, суцільна невідомість. Я витерла сльози і сказала собі, що маю йти шукати сина», - каже пані Антоніна.
У пошуках будь-якої інформації вона об’їздила все, що могла. І лише зовсім недавно вдалося розшукати командира Максима. До того їй ніде не надали жодних контактів. Тоді, у 2022-му, навіть номери телефонів побратимів давати не можна було, і вони самі нічого один про одного не знали. Було багато версій, за яких обставин Максим зник безвісти, але точно не знав ніхто. Командир розповів, що вони тиждень обстежували дронами територію, де зникли двоє хлопців - і нічогісінько не знайшли, взагалі нічого, ні від хлопців, ні від їхнього озброєння. З’явилося припущення, що у такому разі, мабуть, їх взяли в полон. Це припущення досі залишається припущенням.
У листопаді 2022 року відбулося два обміни військовополоненими. На обмін поїхали працівники координаційного центру, один з них розповів пані Антоніні, що двоє звільнених морських піхотинців упізнали Максима за фото і сказали, що перебували разом з ним в Курську. Розшукати їх жінці не вдалося, з ними немає зв’язку.
Тим часом Антоніна взялася зводити будинок для Максима, який вони давно мріяли побудувати. Хлопець хотів все зробити сам, коли повернеться. Потім він зник, придбані раніше будматеріали лежали і псувалися, тож жінка сама взялася за будівництво. Чимало робіт виконала власноруч. А збоку облаштувала майстерню «Родзинка» і почала малювати, щоб відволіктися від важких думок. Раніше займалася настінним розписом, багатьом людям в Костополі розписала стіни, розпис вітражу в капличці Музею лісу – також її.
Спеціальної освіти не має, малює за покликом душі. Тепер почала працювати з епоксидною смолою, виготовляє рельєфні картини, столики, настінні годинники, шахові дошки, сувеніри, таці, рамки і багато іншого. Усе робить сама, після будівництва, каже, це уже не складно. Інструмент має, бажання і натхнення - теж. Зареєструвалася підприємцем і працює. Продає готові вироби, може виконати на замовлення (тел.0931054930).
