Монастир з чудотворними іконами та монахинями із складними долями. Наш Михайло Присяжнюк подорожує Рівненщиною в пошуках унікальних святинь області. Цього разу побував в Білівському Різдво-Богородицькому жіночому монастирі.
https://youtu.be/_D5VQJy6FPM
Білівський Різдво-Богородичний монастир – місце історичне. Був заснований ще у 1928 році як скит монахів архімандритом Мелітоном, одним з насельників Почаївської лаври. Місце було обране не випадково, саме в Білівських Хуторах відновили унікальну ікону Божої матері.
"В 1927 році, в Білівських хуторах відбулося оновлення ікони взисканія погібшим, це і стало причиною заснування скита, а в 1928 році, на місці оновлення ікони, де стояла хатина, раби божої Стефаніди, дочки Йосифа, був побудований храм архімандритом Мелітоном," - каже монахиня Варахиіла, насельниця Білівського Різдво-Богородичного монастиря.
Головною святинею монастиря і є ікона Божої Матері. За переказами, її знайшли солдати царської армії, поблизу Стамбула, в одному із зруйнованих храмів. Ікона допомогла солдатам повернутися додому. Вважається чудотворною, допомагає знаходити зниклих безвісти людей та зцілює недуги.
"Головною святинею нашого Білівського Різдво-Богородичного монастиря являється чудотворний образ ікони божої матері Взисканія погібших, яка була принесена після російско-турецької війни, братами Йосифом і Кирилом," - каже монахиня Варахиіла, насельниця Білівського Різдво-Богородичного монастиря.
Після смерті архімандрита Мелітона монастир розформували, в храмах та житлових приміщеннях розмістили медпункт, школу та клуб. За легендою Божа Матір розгнівалась на таке сплюндрування святині – розповідає настоятелька монастиря.
"Приїхали кіно пускати, і людей була повна церква, раз пустили, щось кіно не получалося, другий раз щось там зробилося, третій раз – згорів той весь апарат їхній, але Матір Божа підняла руку з мечем до гори і все згоріло, і хто кудою втікав," - розповідає Ігуменя Алевтина, настоятелькаБілівського Різдво-Богородичного монастиря.
Ще одна святиня – ікона Божої Матері Достойно Милучої. ЇЇ написали за проханням архімандрита Мелітона в Греції. Доставляли до монастиря спочатку залізницею, а потім хресним ходом від Клевані до Білівських хуторів.
"Ця ікона була написана на Афоні, в Свято-Андріївському скиту братією, і благославена в наш, жіночий монастир. І вона підписана з другою сторони, є підпис, який адресований сестрам, як благословення з гори Афон, це було в 1930 році," - розповідає монахиня Варахиіла, насельниця Білівського Різдво-Богородичного монастиря.
До настання Великого посту готуються в кожній святині. Та яке б не було убранство храмів, яке б не було утримання від їжі, піст це той час, в який потрібно визнати свої гріхи та пробачати іншим – розповідає насельниця монастиря Варахиіла:
"Великий піст, це не тільки підготовка духовно-нравствена до свята Світлого Христового воскресіння, але мета посту полягає в тому, щоб очистити свою душу від гріхів, покаянням, молитвою, стриманням язика, головне не тільки дотримуватися тілесного посту, але духовного, а саме: не судити ближнього, не ображати, змирятися перед Богом."
Серед тих хто пробачив, та не тримає зла в серці одна з насельниць монастиря Версавія. 18-тирічною дівчиною її звинуватили у державній зраді і у 1953 році засудили до 10 років позбавлення волі.
"Зрадники Батьківщини, американські шпигуни і одного прекрасного дня, 23 січня, приїжджає МГБ, це КГБ колись було, і арештовують мене. Зібрали нас усіх в одну машину і повезли на суд. На суді те ж саме плели, що ми шпигуни, ізменнікі родіни, не підчинялися владі. І так нам дали 10 років в трудових, виправних лагерях," - каже монахиня Версавія, насельниця Білівського Різдво-Богородичного монастиря.
У виправних таборах Версавія пробула близько 5 років, спочатку потрапила у Воркуту, а згодом до Мордовської СРСР. Так як була християнкою, відмовлялася від роботи в неділю та у свято. За кожну таку відмову отримувала п’ять діб карцеру. Одного разу, начальник табору вирішив застосувати більш суворе покарання:
"Посадили в карцер, 50 суток, за те, що в свято на роботу не йшла, 50 суток, мене розібрали до гола, я залишилася в одній сорочці, без хустки, без нічого. Груба є там де я сиділа, в карцері. Але вона оббита бляхою, щоб вона не гріла, цинковою, щоб навіть не гріла, ледь тепленька буде, не гріє, одні нари, ні трапочки, ні шматочки і я так 50 суток відсиділа."
Три роки провела у виправних трудових таборах і настоятелька монастиря Алевтина. Як і Версавія була засуджена по розстрільній в ті часи 58 статті, отримала 10 років позбавлення волі, звільнилася по амністії. За що відбувала покарання, не розуміє і досі:
"Як вже пускали, то казали – ви сиділи не за що, а тоді то, кажуть, нам аби людина, а діло знайдемо."
