Це третє найбільше і завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду. Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду хреста («йордана»), ставили його поруч з ополонкою і обливали червоним буряковим квасом. Під обід священик, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в неї срібного хреста. Після цього випускали в повітря кілька пар голубів і вчиняли гучну стрілянину з холостих набоїв. Віддавна в народі посвячену на Водохреща воду вважали своєрідною панацеєю од багатьох недуг; нею також святили будівлі, тварин, збіжжя тощо.
На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це суто християнське свято, воно прийшло до нас із запровадженням християнства. Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді.
За традицією, на Водохреща кроплять свяченою водою будинок, двір і домашніх тварин. Вважається, що це принесе родині удачу і благополуччя.
Також багато вірян здійснюють обмивання в ополонці в пам'ять Богоявлення на річці Йордан. Ритуал символізує очищення від гріхів і захищає від хвороб.
Оскільки в цей час року більшість річок і озер бувають скуті кригою, для купання прорубують ополонки у вигляді хреста. На згадку про річку, в якій хрестився Спаситель, їх називають йорданню.
У народі вірили, що у Водохресну ніч вода набуває цілющих і чудодійних властивостей. Її зберігали весь рік і використовували під час хвороб або для боротьби з нечистою силою. Дівчата намагалися вмитися водохресною водою, щоб зберегти красу.
Цьогоріч через карантинні обмеження традиційні купання на свято Водохреща не влаштовуватимуть.
