У періоди російсько-української війни журналістика набуває виняткового значення як стратегічний інструмент формування громадської думки, мобілізації населення та документування воєнних злочинів. Вона стає не лише каналом інформування, а й важливим чинником національної безпеки. Українські медіа виконують функцію «четвертої влади», забезпечуючи прозорість дій уряду, військових структур та місцевого самоврядування, водночас залишаючись майданчиком для суспільного діалогу.
У наукових дослідженнях журналістика в умовах війни в Україні розглядається як ключовий елемент системи інформаційної оборони. Вона протидіє російській пропаганді, дезінформаційним кампаніям та психологічним операціям, спрямованим на деморалізацію населення. Кожен репортаж, кожна публікація стає частиною інформаційного фронту, де точність і достовірність мають стратегічне значення.
Українські журналісти працюють у надзвичайно складних умовах: вони висвітлюють бойові дії на Сході, документують руйнування міст. Після деокупації Бучі та Ізюму фіксували злочини проти цивільного населення. Їхня діяльність має подвійний вимір: з одного боку — це професійна місія донесення правди до громадян України та світу, з іншого — моральна відповідальність за збереження пам’яті про трагедії та героїзм.
Буча, Київська область
Ірпінь, Київська область AP Photo/Emilio Morenatti
Фейки та пропаганда ворога
Цензура в умовах війни виступає одним із ключових інструментів контролю над інформаційними потоками. Вона може мати офіційний характер — державний, коли регламентується законодавчими нормами та військовими директивами, — або неформальний, внутрішньоредакційний, коли редакції самостійно визначають межі допустимого висвітлення подій. У сучасній Україні, яка перебуває в умовах повномасштабної агресії Російської Федерації, цензура часто набуває гібридних форм: поєднання офіційних обмежень, спрямованих на захист національної безпеки, та добровільної самоцензури журналістів, що виникає як реакція на страх, моральні дилеми чи усвідомлення відповідальності перед суспільством.
Пропаганда та інформаційні атаки з боку противника створюють викривлену картину реальності, що ускладнює перевірку фактів та формування об’єктивної журналістської позиції. Україна є прикладом країни, яка щоденно стикається з масштабними дезінформаційними кампаніями, спрямованими на деморалізацію населення, підрив довіри до влади та розкол суспільства. Ці атаки здійснюються через соціальні мережі, телеграм-канали, псевдо-новинні ресурси та навіть міжнародні платформи. У науковому дискурсі це явище визначається як «інформаційна війна», де журналістика стає ареною боротьби за інтерпретацію фактів.
Спеціально для боротьби з дезінформацією ворога створили волонтерський інтернет-проєкт під назвою "StopFake". Він створений для викриття неправдивої інформації про Україну та інші держави. Сайт з'явився 2 березня 2014 року.
Скриншот з проросійського телеграм каналу. Джерело: Stop Fake
Скриншот з проросійського телеграм каналу. Джерело: Stop Fake
Етичні дилеми журналістики в умовах війни: український досвід
Журналісти в умовах війни постійно стикаються з фундаментальною дилемою: чи слід оприлюднити суспільно значущу інформацію, чи зберегти її в таємниці задля гарантування безпеки держави та її громадян. У наукових колах ця проблема визначається як конфлікт між принципом свободи слова та імперативом національної безпеки. Вона має особливу актуальність для України, яка перебуває в умовах тривалої збройної агресії.
Прикладом є питання публікації даних про пересування військових підрозділів. З одного боку, суспільство має право знати правду про масштаби та перебіг бойових дій. З іншого — поширення такої інформації може поставити під загрозу життя солдатів, сприяти коригуванню вогню противника та ослабити обороноздатність країни. Подібні ситуації демонструють, що журналістика в умовах війни виходить за межі класичного інформування і стає частиною системи національної безпеки.
Водночас приховування правди або надмірна цензура може підірвати довіру до медіа та створити відчуття маніпуляції громадською думкою. У цьому контексті українські журналісти змушені балансувати між двома крайнощами: забезпеченням прозорості та захистом стратегічної інформації. Наукові дослідження комунікаційних процесів підкреслюють, що саме довіра до медіа є ключовим чинником стійкості суспільства під час війни.
Тому ці проблеми потребують чітких етичних стандартів, внутрішньої редакційної політики та узгодження з державними органами, відповідальними за інформаційну безпеку. В Україні вже сформувалася практика співпраці між журналістами та військовими пресслужбами, яка дозволяє мінімізувати ризики витоку критично важливих даних, водночас зберігаючи право суспільства на доступ до правдивої інформації.
Технологічні аспекти журналістики в умовах війни: український контекст
Цифрова революція суттєво трансформувала журналістику в Україні, особливо після початку повномасштабної агресії рф у 2022 році. Соціальні мережі стали одним із головних джерел новин для українського суспільства, виконуючи роль оперативного каналу комунікації між громадянами, державними інституціями та міжнародною спільнотою. Водночас вони перетворилися на середовище підвищеного ризику, адже поряд із достовірними повідомленнями активно поширюються фейки, дезінформаційні наративи та пропагандистські меседжі, спрямовані на деморалізацію населення та підрив довіри до влади.
Штучний інтелект (ШІ) дедалі активніше інтегрується у сферу українських медіа. Він використовується для автоматизації новинних процесів, аналізу великих масивів даних, моніторингу соціальних мереж та виявлення інформаційних атак. Проте його застосування породжує низку етичних і професійних викликів. Алгоритми можуть відтворювати та підсилювати існуючі упередження, формувати «інформаційні бульбашки» та обмежувати доступ користувачів до альтернативних точок зору. У наукових дослідженнях це явище визначається як структурна деформація інформаційного простору, що може призвести до поляризації суспільства.
Для України, яка перебуває в умовах постійних інформаційних атак, питання достовірності та етики використання цифрових технологій у журналістиці має стратегічне значення. Це вимагає розвитку медіаграмотності серед громадян, формування критичного мислення та впровадження систем перевірки джерел. Важливим напрямом є створення незалежних інституцій для аудиту алгоритмів, що використовуються у соціальних мережах та новинних агрегаторах, аби мінімізувати ризики маніпуляцій і забезпечити прозорість інформаційних процесів.
Журналістика виживання: український досвід
У сучасних умовах збройної агресії проти України журналісти нерідко стають жертвами переслідувань, що проявляється у формі фізичного насильства, психологічного тиску, арештів та примусових утримань. Значна частина представників медіа потрапляє в полон або змушена працювати під окупацією, ризикуючи власним життям та свободою. Ці випадки демонструють не лише високий рівень професійної відданості, але й феномен мужності.
Приклади українських журналістів, які працювали в Маріуполі, Херсоні та інших містах, що опинилися під окупацією, стали символами стійкості та професійної доблесті. Їхня діяльність має подвійний вимір: з одного боку — це виконання суспільної функції інформування та документування воєнних злочинів, з іншого — особисте свідчення про трагедії та героїзм, що формує колективну пам’ять.
У наукових дослідженнях такі кейси аналізуються як приклади адаптивних стратегій журналістів у кризових ситуаціях. Вони демонструють, що журналістика в умовах війни виходить за межі традиційних професійних стандартів і перетворюється на форму громадянського служіння. «Журналістика виживання» в українському контексті стає не лише способом донесення правди до суспільства та світу, але й важливим чинником консолідації нації та утвердження демократичних цінностей у постконфліктному майбутньому.
Одним із жахливих прикладів жорстокості росіян до журналістів, які перебувають у полоні - Вікторія Рощина. Її викрали в серпні 2023 року, коли дівчина працювала над матеріалом на Сході України (ймовірно, щоб зробити репортаж про кризу на Запорізькій АЕС і підрив Каховської дамби), а в жовтні 2024 року стало відомо, що її вбили в російському полоні. Зараз ще понад 20 журналістів, згідно із Національною спілкою журналістів в Україні, перебувають у полоні.
Акція «Порожні стільці» на Софіївській площі в Києві на підтримку цивільних заручників 15 листопада 2025 року. Фото: Ярослав Ковбасюк
Міжнародний контекст: вплив української журналістики
У науковому дискурсі цей процес описується через концепцію «медіа-дипломатії», яка визначає журналістику як інструмент міжнародної комунікації та політичного впливу. Медіа-дипломатія передбачає використання журналістських матеріалів для мобілізації міжнародної підтримки, впливу на громадську думку за кордоном та формування сприятливого політичного клімату для ухвалення рішень на рівні урядів і міжнародних організацій. У випадку України журналістика стала одним із ключових чинників, що сприяли посиленню санкційного тиску на Росію, активізації гуманітарної допомоги та зміцненню військової підтримки з боку партнерів.
Історичні приклади, такі як висвітлення воєнних конфліктів у Боснії та Руанді, демонструють, що медіа можуть мати безпосередній вплив на політичні рішення, зокрема у сфері міжнародного права та гуманітарних інтервенцій. Український досвід підтверджує цю тенденцію: журналістські матеріали про злочини в Бучі, Ізюмі чи Маріуполі стали каталізаторами міжнародних дискусій щодо воєнних злочинів та необхідності створення спеціальних трибуналів.
Скриншот з британського медіа ВВС
Скриншот з американського медіа The Washington Post
Журналістика в умовах війни постає як багатовимірний феномен, що поєднує виклик і місію водночас. Вона вимагає від журналістів не лише професійної майстерності, але й високого рівня особистої мужності, відповідальності та дотримання етичних стандартів. У науковому дискурсі журналістика розглядається як ключовий чинник демократичного розвитку, особливо в умовах постконфліктного суспільства, де відновлення довіри до медіа стає основою суспільної стабільності.
Приклади українських журналістів, які працювали в Маріуполі чи Херсоні під окупацією, демонструють феномен «журналістики виживання», коли професійна діяльність здійснюється в екстремальних умовах, а кожен репортаж стає актом громадянського служіння. Їхні історії є не лише свідченням трагедій, але й символами стійкості та професійної доблесті, що формують колективну пам’ять суспільства.
Міжнародний контекст також підтверджує стратегічну роль української журналістики. Репортажі та аналітичні матеріали, які потрапляють на сторінки BBC, The New York Times, Al Jazeera, Deutsche Welle, стають елементами «медіа-дипломатії», сприяючи мобілізації міжнародної підтримки та впливаючи на політичні рішення щодо санкцій, гуманітарної допомоги та створення міжнародних трибуналів. Приклади висвітлення воєнних злочинів у Бучі чи Маріуполі стали каталізаторами глобальних дискусій про відповідальність агресора.
Тож майбутнє журналістики в Україні залежить від її здатності адаптуватися до нових технологічних і безпекових викликів, зберігаючи головне — правду, людяність та етичну відповідальність. Вона виступає не лише як інструмент інформування, але й як стратегічний чинник консолідації нації, міжнародної солідарності та утвердження демократичних цінностей у постконфліктному суспільстві.
