Життя в окопах. Анастасія Кусковець з позивним «Квіточка» пройшла шлях від медсестри до бойової медикині. Після повномасштабного вторгнення вона покинула цивільну роботу в Києві та відправилась у гарячі точки. Кожного дня медикиня рятувала життя поранених військових біля лінії фронту.
Про життя в окопах знає з власного досвіду. Це відважна та смілива бойова медикиня Анастасія Кусковець з позивним «Квіточка». Вона родом із Сарненщини. До повномасштабного вторгнення жінка проживала в Києві та працювала медсестрою. Після — вирішила бути там, де могла б приносити користь. Тактичної медицини Анастасія не знала. Вчилася завдяки різним відеоурокам самостійно. Окрім цього, опановувала навички і звичайного бою. Тренувалася на рівні з усіма.
У 2023 році вперше поїхала на Схід. Була на Донеччині, Запоріжжі та Харківщині.
«Ми були на Запорізькому напрямку. Це було біля Оріхова. Ми стояли, це був наш стабілізаційний пункт. Ми їздили на евакуацію в сторону Роботино, нам привозили хлопців, ми їх забирали на стабілізаційний пункт і далі евакуація в лікарні. Було по різному, бувало що і треба було виїжджати», — розповідає старший сержант евакуаційного відділення медичної роти 116 бригади Анастасія Кусковець.
Військова медикиня надавала першу допомогу для поранених. Також разом із побратимами виходила чергувати на позиції. На передовій доводилося бути по 10 днів. Розповідає: в очі смерті дивилася чи не кожного дня.
«На стабілізаційних пунктах між життям і смертю — ну це кожен день. Буває привозять хлопців з ампутаціями. Причому там 2 дні люди могли пробути, бо на лінії фронту не було можливості евакуювати, тобто як змогли вивезти, то привозили до стабіку», — розповідає Анастасія Кусковець.
Найсильніше, за словами медикині, врізаються у пам’ять ті моменти, коли везуть поранених хлопців і вони помирають на очах. Це, додає Анастасія, залишає рану, яку неможливо загоїти. Втім, коли вдається врятувати життя військового — сили повертаються.
«До нас на стабік завели чоловіка, такого старшого, за 40, і він просидів майже 3 доби з ногою, він підірвався на міні і в нього відірвало стопу. І коли він приїхав в нього в очах була така радість, що його дістали, вивезли, що допомогли йому вибратись, то сказав: "можете відрізати все, аби тільки життя є"», — розповідає старший сержант евакуаційного відділення медичної роти 116 бригади Анастасія Кусковець.
Під час служби медикиня одружилася. Її обранця звати Володимир, він теж військовий. Зараз Анастасія виховує донечку Юстину, яка народилася на День Незалежності. Чоловік продовжує нести службу. Також Анастасія підтримує зв’язок з волонтерами, їздить на Схід та допомагає побратимам. Мріє, аби війна закінчилася, і всі повернулися до своїх родин.
