Депутат Рівненської міської ради Олександр Курсик, який пішов захищати нашу країну від російських загарбників, вже п'ять місяців служить у 14 бригаді імені князя Романа.
Олександр Курсик - офіцер, який зараз виконує обов'язки командира роти, розповів ITV media group у програмі ITV | Live, що не одразу потрапив у "найгарячіші точки". За його словами, командування грамотно відправляло їх у важчі місця поступово, тому була можливість навчатись, так як кожне наступне завдання було важчим за попереднє.
Захисник каже, що спочатку був у Миколаївській області і там було гаряче.
"Снігурівка мені назавжди запам'ятається, підбитий танк на все життя запам'ятається, хлопці, які бути там. На жаль, вже зараз, озираючись назад, багато кого вже немає".
Далі був Ізюм Харківської області, після Ізюма їх перекинули на кордон Донецької і Луганської областей.
"Ми йдемо суто по лінії розмежування двох областей. Це Соледар, Берестове - село, де зараз найважчі бої в нашому напрямку. Ззаду за нами залишається Бахмут і лівіше від нас залишається Слов'янськ і Краматорськ і цей напрямок зараз важкуватий".
Що ж до ситуації на фронті, за словами військового, десь тиждень як росіяни взяли паузу у порівнянні з тим, що було раніше.
"Вони нас закидають, арта працює, танки працюють, але немає такого напору, який був тиждень тому. Чи вони перегруповуються, чи вони чекають заміни ротації, чи вони чекають доставки зброї. Вони зараз на паузі, ми прямо це відчуваємо. Але, на жаль, зберігається активність, і кількість снарядів у них безлімітна, а у нас кожен снаряд на вагу золота".
Також додає, що навчився цінувати те, що раніше і не помічав.
"За цих 140 днів я спав на ліжку тільки сім днів, коли в лікарні лежав. Я встановив особистий атирекорд: 12 днів не мився і це все такі дрібниці. Ми спимо на бетоні на щебені, тому, відповідно, ні в чому вже не розчаруєшся, ні чим не злякаєшся, не знаю скільки зуби не чистив, це така дрібнота. Настільки йде переосмислення всього.
Захисник зазначає, що останні декілька днів були дуже важкі.Одного разу пі час артобстрілу він нарахував 65 "прильотів".
Уявіть собі 65 прильотів за три години. Тобто ти три години лежиш під залізничним мостом, а вони знають де ви, стріляють з танка, з 120 міномету, щоб тебе звідти викурити, а в тебе над головою дві плити і між цими плитами 60 чи 70 см розрив між рейсами і відповідно є небезпека, що влучать прямо в цей розрив і залетять туди, де ми окопались всередині. 65 прильотів – ти думаєш про що хочеш…Мене рятує молитва, мої дітки, телефон, який під рукою, гортаєш фотографії, але завжди готовий його знищити, щоб не потрапила ця інформація, якщо не дай Боже десь там візьмуть в кільце. Рятують правильні думки і посмішки побратимів, які поруч з тобою теж бояться, але роблять вигляд, що не бояться, чим заряджають один одного. І відповідно ти точно так само, хочеш може десь або заплакати, або сказати, що прощавайте, але насправді знаходиш в собі сили підбадьорити їх, якогось анекдота розказати.
Що ж до того, як ставиться місцеве населення на тимчасово окупованих територіях, за словами Курсика, у різних областях різна картина.
Я закохався у Миколаївську область, тому що таких класних людей, я ще не зустрічав, вони віддавали нам солярку, вони годували нас, вони допомагали. Те що вони говорять, як вони думають просто ідеально, класно, я ніколи не думав, що це так.
Також розповів, що знайшов тут знайомих, які переймаютья, телефонують та запитують як він.
"Далі була Харківська область, вже гірше, але дивіться, я зараз не хочу нікого образити, це чисто моя суб’єктивна думка, моє сприйняття. Там мені було менш комфортно, ніж в Миколаївській області, а в Донецькій області ще гірше і в Луганській так само. Ну я питаю в них, якщо не дай Боже зараз відкриється фронт у Білорусі, ні одного бійця я не втримаю, навіть буду везти ще й на велосипеді або на самокаті, як автомобілів не буде, чим швидше на Рівненщину, на Житомирщину, на Волинь захищати нашу сторону. А де ваші всі пацани, чому вони в Рівному, чому вони там бухають. Що вони роблять, чому вони не служать. Такі питання виникають.
Були конфліктні ситуація ЗСУ з місцевим населенням, але Олександр Курсик каже, що не хоче їх розповідати, аби цього не використовував ворог проти нас.
"Мікроконфлікти були, але це теж налякані люди, люди, які не хочуть переселятися, бо вони напевно глибоко в душі, чекають "руского міра" і їх вже не зміниш".
За словами воїна, переконати важко старше покоління, а не молодь. Курсик додає, що змінювати тамтешнє ставлення до України варто було ще з початку незалежності.
Наостанок військовослужбовець сказав, що не знає коли закінчиться війна, але сили йти в контрнаступ та звільняти наші території є, попри те, що він та його побратими воюють без зупинку вже п'ятий місяць.
На жаль, мені здається, що зараз якщо зупиниться цей потік зброї і десь буде пауза якась, то воно на кордоні Луганської і Донецької областей зупиниться, на жаль. Йти в наступ вдається тільки по Херсонській області, там де ми стояли, Снігурівку до цих пір ще не взяли, але поруч вбік Херсона опускається. Йти в наступ ми теж готові і ті хлопці, які без ротації тут, уявіть ми п’ятий місяць без ротації тут. Ми не бачили своїх дітей, ми не були в Рівному, не обіймали мамочок. Але реально хочеться, ти чекаєш цього наступу, щоб піти відвоювати, поставити прапор України, в мене мрія в Попасній поставити прапор України, я там був у 2016 році, зараз вона під окупацією, дійти до кордонів, закріпитися, максимально знищити цих потвор.
