Radio
Online
Повiдомити новину

Усі боксери, всі тренери мають знаходитися на території України і нікуди не бігти - Валерій Даниленко

Тренер національної збірної України із боксу Валерій Даниленко перевіз родину до Рівного. Тут в одному із місцевих клубів продовжує тренувати боксерів. Нещодавно його вихованець Матвій Ражба здобув свою першу золоту нагороду на дорослому рівні.

Про обстріли Харкова, вихованців, які воюють та про знайомих із росії в інтерв’ю із Валерієм Даниленком.  

з цього першого дня я і моя родина - внучка, дружина, невістка - переховувалися у школі, в бомбосховищі.

Живете мирно, спокійно у рідному Харкові. Тренуєте боксерів для національної збірної України і раптом переїзд на Рівненщину.  Чому?

І раптом 24 лютого вибухи. Скло трясется. І з цього першого дня я і моя родина - внучка, дружина, невістка - переховувалися у школі, в бомбосховищі. З першого дня бомбили. Були вуличні бої. Через 10 днів орієнтовно у нас уже була знищена інфраструктура. Не було супермаркетів, аптек - все порозбивали.  Не було опалення у підвалі, їжі,  питної води не було - лише технічна і світло було. Внучка і дружина захворіли. У них піднялася температура і я прийняв рішення рятувати сім'ю і виїжджати, бо ми опинилися в самому епіцентрі боїв. Далі там знаходитися не було ніякого сенсу. Хоч і думки були, що ось зараз наші відіб'ють, але сталося як сталося. Сім'ю вивозив під обстрілами. У мене слава Богу один автомобіль стояв у гаражі, а у сина біля гаража. У нього авто вщент знищено.  Моя була в гаражі і на цьому авто ми виїхали.

Що робила боксерська спільнота Харкова у перші дні вторгнення?

Коли я потрапив під обстріл, до мене майже з усієї України дзвонили тренери. З Дніпра хлопці, з Полтавщини, зі Львова, Рівного. Дзвонили і пропонували допомогу. Готові були вивезти мою сім’ю чуть не на броньовику, але я відмовлявся, бо ми з сином (Богдан Даниленко - тренер молодіжної збірної України з боксу - прим. авт.) носили гуманітарну допомогу. Там вийшло так, що було багато дітей, людей похилого віку і нам доводилося таскати продукти по підвалам. Ми з сином і там ще хлопці молоді з нами і під обстрілами носили їжу. 

Богдан Даниленко

Вже одного учня нашого немає - я його ще возив по українським отаманам - Олежка Прудкий.

Є боксери серед ваших вихованців, які пішли воювати? 

У мене дуже багато учнів воюють на самому передку. Наприклад Ілля Тогобицький воює в Азові. Це чемпіон Європи, фіналіст останнього Чемпіонату світу. Він з першого дня пішов. Учень мого сина Ілля Руль також воює на Донеччині. Дуже багато. Зараз не можу усіх пригадати. Мій двоюрідний брат зараз під Ізюмом знаходиться. Багато боксерів зі збірної України пішли з автоматом у руках захищати. Вже одного учня нашого немає - я його ще возив по українським отаманам - Олежка Прудкий (загинув 22 травня 2022 року - прим. авт. ). Царство йому небесне. Багато перераховувати. Серце розривається. 

Олег Прудкий Із сім’єю Валерій Даниленко привіз також кількох спортсменів. Вони завершили виступи на юнацькому рівні і лише роблять перші кроки у дорослому боксі. Відтак зупиняти тренування не можна було, каже тренер. 

У мене тут по-різному. Вони тут наче збір проходять. Вони приїжджають, тренуються і їдуть додому, бо там у них сім’ї. Той же ж Матвій Ражба має волонтерську організацію. Вони допомагають ЗСУ. Тому у мене Рівне, як перевалочний пункт. 

Хтось має готувати хлопців, патріотів, щоб вони потім прославляли нашу країну.

У перші тижні вторгнення багато спортсменів говорили, що їм зараз не до спорту. Як боксери? Чому вирішили повернутися до звичного життя?

Держава має жити. Наші хлопці захищають країну. У кожного свій фронт. Хтось виховує молодь - цим же ж хтось має займатися? Хтось має готувати хлопців, патріотів, щоб вони потім прославляли нашу країну. Наші спортсмени їздили в Афіни на “Кубок Акрополіса”. Дуже було приємно, коли наш боксер Матвій Ражба з прапором танцював гопак. Ми ж маємо рекламувати свою країну і показувати себе за кордоном. Ми є, країна живе, є боксери, спорт. Разом із тим хлопці воюють. Це цілий механізм. 

Матвій Ражба

Готуючись уже в Рівному Валерій Даниленко відправив двох спортсменів на змагання в Грецію. Матвій Ражба став першим, а Руслан Цикало посві 5-те місце. 

Все сталося як ми і хотіли. Ми привезли золоту медаль для України. Я б хотів подякувати нашим ЗСУ, теробороні, учням своїм, які сьогодні нас захищають - всім. Завдяки їм ми можемо піднімати наш прапор за кордоном. 

 На боксерські турніри міжнародного зразка їдуть російські спортсмени? 

Зараз ні. Їх відсторонили від усіх змагань і це, я вважаю, цілком закономірно. Я навіть собі зараз не уявляю як ми можемо з ними боксувати. От як може проти них виходити мій учень? Чи я, як тренер, як я можу з ними спілкуватися зараз після того, що вони зробили з моєю державою, з моїм рідним Харковом, моїм районом, який я дуже любив. Його в хлам розбили. Про що мені з ним говорити? 

Вони кажуть - не бомблять мирних. А я хто?

Валерій Даниленко

Ваші знайомі із росії висловлювали свою позицію щодо війни? Писали Вам?

У мене дуже багато є знайомих з росії. Я тренер збірної уже близько 15-ти років. Я свого часу такий пост у фейсбук написав, де звернувся, ще будучи в Харкові, сидячи в бомбосховищі, до російських тренерів і писав - що вам кажуть? Яка це спецоперація? Ви мене усі знаєте. Ви бачите, що я із своєю внучкою зараз сиджу в бомбосховищі. Що вам там кажуть? Вони кажуть - не бомблять мирних. А я хто? Жоден нічого не висловив. Ніхто. 

пост Валерія Даниленка у фейсбук

усі боксери, всі тренери мають знаходитися на території України. Нікуди не бігти.

Які у Вас плани на майбутнє? 

Я вірю в наше ЗСУ, вірю в наших хлопців. Перемога буде за нами. Зараз Рівне для мене другий дім. Усі умови створені. Зараз ми готуємося до чемпіонату України, який буде наприкінці року. Ми так думаємо. 

Його проведуть в Україні? 

Обов’язково. Я скажу відразу - у мене з першого дня було розуміння, що усі боксери, всі тренери мають знаходитися на території України. Нікуди не бігти. Це не лише боксу стосується, багато видів спорту стосується. Виїхали за кордон і там тренувалися. Можна тренуватися і в Україні. Є місця більш менш безпечні, де можна проводити заняття і тим самим показувати людям, що ось ми тут, ніхто нікуди не біжить. Це зараз, я вважаю, дуже важливо. Тим паче на коли спортсмен воює, а тренер поїхав за кордон. Якось воно не в’яжеться. 

Вам важко спілкуватися українською, але ви намагаєтесь. Чому ви перейшли на українську? 

У мене мама із Чернігівщини. Я коли був малим, то я до бабусі приїздив на хутір і там часто спілкувався з нею українською мовою, бо Харків це російськомовне місто. І думаємо ми російською. Втім, українською я розмовляю. Якщо у спокійній атмосфері, то я можу гарно говорити. Коли трішки багато думок в голові, то складніше. Бо вони приходять на російській мові і доводиться їх перекладати. Зараз я вирішив говорити українською. Це мій вибір. У побуті, я не буду приховувати, буває і російською говорю, а так, то стараюся нашою рідною мовою. 

Читайте також: