У Рівному, 7 січня, провели в останню путь чотирьох полеглих військових: Богдана «Камінь» Гордійчука, Василя «Удав» Удодика, Олександра «Камиш» Ліщука та Юрія «Кузя» Кузміча.
Про це повідомили у Рівненській міській раді.
Чоловіки загинули 4 січня на Харківщині, виконуючи бойове завдання.
«Богдан, Василь, Олександр, Юрій — друзі та захисники, яких об'єднала війна. А найтрагічніше те, що тепер всі вони мають одну і ту ж дату смерті...Бо їх життя обірвалися в одну мить... », — говорить міський голова Рівного Олександр Третяк.
Молоді жінки лишаються вдовами, сиротами дітки, а батьки втрачають найдорожчих синів — саме таку високу ціну платить наша громада за незалежність та суверенітет нашої країни...
Богдан Гордійчук народився у селі Золотолин тоді ще Костопільського району. Тут же пішов у школу, а згодом сім’я переїхала у Рівне.
«Це був 2014 рік, як раз після Іловайська... Богдан зателефонував мені, мовляв, поїду в Білорусь, зароблю грошей. Як виявилось, тоді він вперше мене обманув. Бо вже за певний час зізнався: “Мам, якщо ти стоїш, то сядь. Я в тренувальному таборі в Новограді-Волинському”. А у жовтні разом з бійцями УНСО вони поїхали на Схід... Як згадаю тих хлопців на присязі: всі змотивовані, підготовлені, очі сяють — сіль нації. Вони рвалися в бій, бо точно знали заради чого туди йшли,», — розповідає мама Героя Людмила.
Лише тоді мама пригадала, що синові пророкували військове майбутнє, казали, що він природжений воїн. Богдан знав, що буде велика війна.
«Тож з хлопцями своїми домовилися, що у випадку початку зустрічаються в певному місці — захищати столицю. 24 лютого він розрахувався з роботи, а вже 25 був у Макарові під Києвом. Коли ж рашисти відступили, їх — найкращих з досвічених — відібрали в бригаду спецпризначенців» - розповідає Людмила.
Остання операція відбувалася на Харківщині за кілька кілометрів від російського кордону. Бійці повертались у гарному настрої після вдало проведеної операції. Автівка, в якій їхали воїни, наїхала на міну.
Василь Удодик народився у Рівному, навчався у 8 школі. Після 9 класу вступив у Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП на слюсара-механіка. Проте за спеціальністю щодня так і не працював…
Строкову службу в армії проходив у Львові, а в 2014 році добровольцем вирушив у зону проведення антитерористичної операції.
«В АТО він прослужив рік, а просто жив, працював на автомийці, СТО, а згодом експедитором. А в жовтні 2020 року у них з коханою народилася донечка. Василь з Мариною хотіли офіційно оформити стосунки, коли він приїжджав у грудні у відпустку, але на війні загинув її тато, тому відклали…» - розповідає сестра Героя Людмила.
Коли ж розпочалася війна у лютому, Василь не вагався. Він відправив дружину з донечкою до мами, а сам зустрівся з побратимами з Рівного та області, яких знав іще з АТО, й вирушив на захист країни.
«Він би ніколи не зробив нікому зла, надзвичайно добрий та турботливий. Василь завжди намагався нас вберегти, не хотів зайвий раз хвилювати. У нього завжди все було нормально. Найважче він переживав загибель побратимів, тоді мав з кимось говорити. Але й тоді міг сказати, що є загиблий, але не розповідав, що саме сталося… А ще він надзвичайно довіряв хлопцям, з якими служив. Вони всі наші, з Рівненщини, разом іще з антитерористичної операції, їхали на війну разом, там були разом, і на жаль, загинули теж разом… Василь завжди посміхався…» - пригадує сестра.
Богдана Гордійчука та Василя Удодика поховали на кладовищі «Нове», а Олександр Ліщук та Юрій Кузмічь у рідних громадах.
