Святвечір 2020: історія свята

Святкування Святвечора саме напередодні Різдва Христового – коли на світ з’явився Ісус Христос – пов’язане із бажанням християн витіснити поширений в Римській імперії поклоніння 25 грудня (або 6 січня) культу Сонця. Перші згадки про відокремлене святкування народження Христа з’явилися у середині IV століття. Втім, перевірених джерел, які пояснили б таку позицію, немає. За біблійними переказами, Ісус народився у сім’ї Марії та Йосипа у Віфлеємі. Родина втікала від Ірода, котрий, дізнавшись про прихід Месії, велів убити всіх новонароджених в царстві Юдеї. Після того, як син Божий з’явився на світ, на небі запалала зірка, а батьків відвідав Янгол. Слов’яни святкують Святвечір традиційно – з родиною та молитвами, опісля йдуть до церкви. Господарі готують 12 пісних страв напередодні того, коли прийде Святвечір. Окрім того, християни не вживають 6 січня алкоголь, заміняючи його узваром або компотом, а на столі лишають одну тарілку – для духів померлих родичів. За традицією, служба Божа в храмі правиться рівно опівночі. Вночі парафіяни мають час осмислити вчинені гріхи, вибачитися за них перед Богом. Багато українців вирушають до храму цілими сім’ями. Вважається, що благодать Божа тоді точно зійде на всіх близьких. Перед Святвечором українці заносили оберемок сіна і стелили його під столом. Там суха трава мала лежати аж до Водохреща. Добрим знаком було, якщо в ньому переночував кіт або пес. На заході України до хати вносили плуга або ярмо чи столярське причандалля, в інших регіонах випікали тістечка у формі реманенту або збруї. Щойно на небі сходила зірка – всією сім’єю сідали за стіл. Першим місце займав господар. Під час Святої вечері родичі намагалися не покидати стіл і розмовляти тихцем. В областях України по-різному згадують померлих: хтось це робить на початку вечері, хтось – наприкінці.