Дмитро Москалюк — командир інженерного батальйону 23-го інженерно-позиційного полку, родом із Дубенщини.
Про службу, контузію та свої цінності Дмитро розповів в інтерв'ю пресслужбі Командування Сил підтримки ЗСУ.
До початку повномасштабного російського вторгнення Дмитро працював і служив у Державній прикордонній службі. З початком повномасштабного вторгнення за розподілом потрапив у Збройні сили України на посаду командира роти матеріально-технічного забезпечення.
«Коли потрапив на цю посаду, було важко: людей фактично не було, техніка вся була законсервована. На початку займалися укомплектуванням своїх підрозділів і ставили техніку в стрій», — розповів військовослужбовець.
Військовий зазначив, що його посада пов'язана із забезпеченням підрозділів. Він за нагоди їздив в район Сум обладнувати опорні пункти.
«Мій батальйон зараз виконує завдання дуже широкого спектру: це стосується і невибухових загороджень, і так само зараз хлопці проходять навчання на дистанційне мінування. Також обладнання опорних пунктів, встановлення пірамід, відривання ровів — все, що стосується інженерії, окрім наведення переправ», — зазначив Дмитро.
Військовий розповів, що в будівництві фортифікацій немає нічого складного, головне, щоб ворог давав працювати.
«Все залежить від організації робіт, від людей самих. Можна сказати, мені пощастило, що я потрапив у цю частину, в саме цей підрозділ. Люди найкращі, не знаю, чи так співпало, але мені пощастило з людьми», — додає Дмитро.
Нещодавно Дмитро отримав контузію, за його словами, вже третю за час служби. Ворог уразив техніку, тому Дмитро, як командир, їздив у розвідку, щоб оглянути її та прийняти рішення про евакуацію. У перший день поїздки провели дефектовку техніки, визначили, які запасні частини потрібні. Разом із підлеглими вирішили їхати в інший день.
«В той день якраз було тихо, дуже тихо. Ми собі без проблем заїхали туди, замаскувалися, відремонтували техніку, стартували вже, проїхали десь метрів 300. Моя машина їхала перша. Просто в якийсь момент повернув голову вправо і побачив, що в нашу сторону, в мою машину, прямує в FPV. Включили зразу засоби РЕБ. Ну, не знаю, чи допомогло чи ні. Нижче він не опустився.
Ми вискочили з машини. Колега, який був зі мною, вискочив зразу в лісосмугу, заховався. Я ще щось там хотів, була рушниця само з собою, хотів його посадити. Але нічого не вдавалося. Дивлюся, що якщо я не втічу, то може бути трохи печально. Обіг машину і вже чую, що підлітає. Але, слава Богу, не попало в нас. За метрів п’ять здетонувала в гілляках. Бо їхали якраз понад посадкою. Пощастило, можна так сказати. Такі моменти секундні. Просто на інтуїції, на якихось умовних і безумовних рефлексах ти все робиш. Просто треба до цього привикнути», — розповів військовослужбовець.
Після лікування Дмитро швидко повернувся на службу, аргументуючи своє рішення тим, що він відповідає за свій підрозділ, за задачі та мусить бути біля людей.
«Коли я впевнений, що там я буду біля них і проконтролюю, десь щось підкажу, я тоді спокійний. Бо перш за все не техніка, не якісь матеріальні засоби, нічого. Саме головне — це люди. Ті самі солдати, сержанти, які своїми руками вже день при дні на періоді багатьох років це все роблять і обладнують. Як їх не буде, то не буде ні фортифікації, ні оборони ніякої, ні захисту. Нічого», — додав Дмитро Москалюк.
