Ірландець, який воював за Україну. На Кореччині віддали останню шану загиблому військовому Олександру Рижуку. Чоловіку було лише 20 років. Він народився в українській сім'ї в Ірландії. З початком повномасштабного вторгнення рвався в Україну боронити рідну землю. Із настанням повноліття своє бажання здійснив. Воював у найгарячіших точках цієї війни. Тривалий час вважався зниклим безвісти.
Дорога встелена квітами. Кореччина навколішки зустрічає свого Героя Олександра Рижука. Йому назавжди 20 років. Любив життя, завжди усміхався. Хлопець народився і виріс в Ірландії, але мав українську душу, — розповідає командир Олександра.
«Завжди був веселим, ініціативним, вмотивований і казав: я не буду сидіти в Ірландії, на мою країну напали і я буду захищати її до кінця», — командир розрахунку «Клик».
Олександр Рижук добровольцем приєднався до Збройних Сил України, аби боронити землю своїх батьків. Найкраще, каже побратим Олександра, у нього виходило керувати FPV-дронами, тут він був номер один.
«Ми з Олександром служили з осені 2023 по літо 2024 року. Самий яскравий спогад, коли ми разом в екіпажі знищили 6 гармат — це було таке саме запам'ятовуюче, а загалом ми з ним разом і проживали в одному помешкані», — побратим «Кен».
Із болем та сльозами захисника зустріли у селі Крилів, що у Корецькій громаді. Сюди він любив приїжджати та ходити до школи, аби поспілкуватися із дітьми, — розповідає вчителька.
«Народився він в Ірландії, але звичайно приїздив в Крилів. Приходив завжди до школи, тому що завжди зі всіма дружив і він надзвичайно позитивна дитина, надзвичайно така якась світла дитина і всі з ним дружили, всі його любили. Всі намагалися завжди бути разом. Всі найкращі риси які є, то напевне були у нього», — вчителька Валентина.
Олександр Рижук загинув під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Нововодяне. З 14 серпня минулого року він вважався зниклим безвісти. На жаль, нещодавно підтвердилося найгірше. Друзі досі не можуть в це повірити.
«Кожна наша зустріч — це щирі емоції від того як він. Якщо ви його знаєте, то він приїхавши сюди воювати, він вивчив українську мову і в нього був класний акцент. Він досконало говорив українською мовою, виконував бойові завдання. Дуже прекрасна людина. Дуже шкода, що його немає вже. Навіть досі не вірю», — друг Денис.
Олександр народився у Дубліні, в сім'ї українців, там здобував освіту, служив в ірландській армії. Але після початку повномасштабного вторгнення вирішив повернутися в Україну. У серпні 2023 року став добровольцем, пройшов навчання, був фахівцем із безпілотних систем. Його товариш Сергій розповідає: він до останнього підтримував зв’язок, ділився своїми успіхами.
«Кожен день спілкувались. Йому дуже подобалось, він дуже успішно використовував їх на Бахмуті, Авдіївці. Виходив з оточення з Авдіївки. Дуже старанний», — друг Сергій.
Друг Олександра показує нам, що у нього залишилось в пам'ять про Олександра.
«Він подарував мені футболку. В нього було такі 2 футболки. Одна в нього, інша в мене», — друг Сергій.
У Крилові, де стоїть хата батьків Героя, усі пам’ятають Олександра усміхненим хлопцем, який до смерті любив Україну.
«Такої жаги і такого азарту я ні в кого не бачив. Просто він із посмішкою це робив. Не жалівся ні на командирів ні на що, просто відчайдушна людина. Я вже 3 роки у війську і я таких людей не бачив як він», — друг Тарас.
Сусіди розповідають: Олександр був щирою дитиною. Батьки виховали його патріотом.
«Я його тако ще бачила, то пам'ятаю трошки, а вже призабула, бо я живу в сусідніньому селі Черниці, але це мої родичі, то я знаю, він славний, він молодець. Бідненький віддав серце і душу за нас», — сусідка Надія.
В одному з інтерв’ю Олександр Рижук говорив, що не може стояти осторонь, коли Україна в біді. Казав, що хоч і народився в Ірландії, але його серце — українське. На час, коли почалась повномасштабна війна йому не було 18 років. Хлопець рвався до України. Аби його затримати батьки навіть забрали паспорт. Але це не допомогло. Він все ж став на захист України.
Поховали Героя з усіма військовими почестями. Провести його в останню дорогу прийшли сотні людей — рідні, друзі, побратими та просто небайдужі жителі громади. Олександрові було лише двадцять. Він міг жити й будувати майбутнє в іншій країні, але став на захист України. Світла пам’ять Герою.
