Нині він – старший сапер інженерно-саперного відділення рівненського підрозділу Національної гвардії України. До цього був кулеметником. Разом з побратимами під Костянтинівкою нацгвардієць на псевдо Потап 52 дні тримав оборону. Але навіть постійні обстріли російських окупантів не зламали мужніх захисників.
У військовій частині 3055 Національної гвардії України розповіли історію гвардійця на псевдо Потап.
До служби у війську чоловік працював на залізниці. У квітні 2024 року уклав контракт із рівненським підрозділом Національної гвардії України. Після загальновійськової підготовки продовжив службу у роти оперативного призначення. Там був старшим кулеметником.
«Ми пройшли бойове злагодження, потім ще кілька тижнів вдосконалювали свої навички на сході, а тоді був захід на позиції», – розповідає нацгвардієць.
Перший етап шляху до позицій гвардійці подолали з бронетехнікою, а далі декілька кілометрів – пішки. Вже на п’ятий день у бліндаж залетів ворожий FPV-дрон із термобаричним боєприпасом. Та це був лише початок. Кожен наступний день для гвардійців проходив під загрозою нового удару.
«У нас полопались барабанні перетинки, контузило, проте обійшлося без втрат. Ми утримували позицію протягом 52 днів. Нас постійно обстрілювали, застосовували дрони на оптоволокні, КАБи, міномети. Ми навіть вивчили їхній графік: година спокою припадала на обід – орієнтовно з 13 до 14 години, і ввечері, коли окупанти вечеряли», – згадує Потап.
Гвардійці разом із військовослужбовцями суміжних підрозділів облаштовували укриття та намагалися захистити позицію від ворожих безпілотників. Але навіть це не давало повної гарантії безпеки. Одного разу дрон прямував просто до бліндажа.
«Якось я просто не встиг закрити сіткою вхід у бліндаж. Дрон летів прямо до нас, але завдяки конструкції зверху він заплутався, обірвав оптоволокно і не спрацював», – розповідає оборонець.
Найважчим випробуванням став вихід із позиції. До своїх потрібно було подолати 15 кілометрів під загрозою ударів ворожих FPV-дронів. За словами Потапа, інші групи долали цей шлях кілька днів. Йому ж разом із побратимом вдалося вийти за чотири з половиною години.
Після повернення з бойової ротації Потап пройшов спеціальну інженерну підготовку. Тепер він – старший сапер інженерно-саперного відділення. Каже, коли йому запропонували нову професію, погодився одразу. Бо ці знання і навички збагатили Потапа як військового. А свою головну мотивацію до боротьби він вбачає у власній родині. Адже за всіма бойовими завданнями, складними рішеннями та небезпечними виходами стоїть бажання захистити своїх рідних.
