Захоплення, знищення, переслідування, депортація та врешті анексія: все це пов'язує Крим і Росію у різні часи. Чи завжди кримський півострів входив до складу інших держав? Про історичну долю Криму до 2014 року говоримо сьогодні.
На думку українських істориків, якщо розглядати з принципів “споконвічності” та “історичного права”, то Крим треба вважати татарським. Тому що протягом 300 років у ХV-ХVІІІстоліттях тут існувала татарська монархічна держава – Кримське ханство.
Півострів населяли різні народи та етноси
“Крим, як особливий регіон, що межує зі степом, у якого є гори, вихід до моря – був дуже привабливим місцем проживання для багатьох народів, – каже історик Віктор Доценко. – В Криму проживали скіфи, сармати. Є згадки і про те, що в Криму проживали кіммерійці. У другій половині першого тисячоліття нашої ери Крим став домівкою для римлян, для візантійців. На півострові проживали тюрки, готи, гуни. Були й русичі, й представники слов’янського етносу”.
З Х століття інтерес до Причорномор’я та Криму стали проявляти київські князі. Саме в Херсонесі охрестили князя Володимира Святославовича, після чого він повернувся до Києва і в 988 році хрестив киян.
Деякий час на берегах Керченської протоки існувало Тмутороканське князівство на чолі з руськими князями. У степовій частині Криму в ці часи кочували печеніги, а пізніше половці (кипчаки).
У ХІІІ ст. Крим, як і вся Південно-Східна Європа, зазнав татаро-монгольської навали і тут було утворено Кримський Юрт Золотої Орди. Кримські еміри дозволили італійцям заснувати свої торговельні колонії на узбережжі, найбільш відомими з яких стали Судак (Сугдея), Кафа, Чембало. У ці ж часи у передгір'ях Південного Криму сформувалось християнське князівство Феодоро з центром у фортеці Мангуп. 1441 р. за підтримки Великого князівства Литовського, прихильника незалежності від Орди Хаджі І Герая було обрано кримським ханом, тож утворилось незалежне Кримське ханство.
1475 р. на півострові висадились османські війська, які оволоділи генуезькими колоніями, а також захопили князівство Феодоро, здобувши після довгої облоги його столицю Мангуп. Через 3 роки Кримське ханство вимушене було визнати себе васалом Османської імперії. Трохи пізніше почали поглиблюватись і кримсько-московські відносини: зокрема, 1480 р., московський князь Іван ІІІ звернувся до кримського хана Менглі І Герая з пропозицією здійснити похід на «київські місця», що і було зроблено, а частину здобичі з пограбованого і зруйнованого татарами Києва було направлено до Москви. Надалі кримські набіги на українські або московські землі відбувались неодноразово, захоплення полонених (ясира) і пограбування стали важливою частиною економіки ханства поряд з сільським господарством. 1571 р. 40-тисячне, цар Іван ІV «Грозний» втік зі своєї столиці і зобов'язався сплачувати данину Криму (скасовану лише за Петра І). У той же час відомі і морські походи запорозьких козаків на Крим, зокрема на чолі з отаманом Іваном Сірком.
Кримські татари і козаки
Мирні і союзні відносини між українськими козаками і кримськими татарами почали виникати на початку XVI століття, що було насичене бурхливими подіями. Спочатку вони не були щирими, проте це не заважало їм мати із сусідами мирні економічні зв’язки, а за потреби об’єднуватися у спільні військові походи.
У XVII столітті були військові союзи козаків і кримців. Гетьман реєстрових козаків Михайло Дорошенко активно підтримував дружні відносини із кримськими татарами. І 24 грудня 1624 року між Запорозькою Січчю і Кримським ханством було укладено угоду про взаємодопомогу. Дорошенко на чолі козаків став на бік хана Мухаммеда Герая III і його брата калгу — спадкоємця престолу Шагіна Герая, які боролися з османами і проосманським угрупованням за владу в Криму.
Проте, окрім політичної і військової сфери, зв’язки кримських татар і козаків Січі були неминучі і в економічної галузі. Наприклад, сіль. Соляні озера були ханською власністю, і весь прибуток від продажу йшов до державної казни. Кримська сіль мала попит не лише у сусідів ханства, а й на європейському ринку. Козаки купували у кримських татар цей цінний продукт досить дешево, причому в кількостях, достатніх для реекспорту в європейські держави. Тобто тут козаки були монополістами.
Нерідко були періоди татарсько-козацьких протиріч і збройних конфліктів. І кримські татари грабували південні рубежі України, і козаки громили і палили ногайські прибережні міста і селища ханства. Але, коли траплялася біда у сусідів, протистояння припинялися. Зокрема, є цікавий факт, який згадував у своїх працях історик Д. Бантиш-Каменський. Один із запеклих ворогів сусідньої мусульманської держави кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко вчинив як мудрий і поміркований лідер, коли в степах ханства сталася засуха, він дозволив ногайцям кочувати українськими територіями. А у відповідь на претензії гетьмана Івана Самойловича за самовільне рішення резонно заявив: «Якби і сам біс, пане гетьмане, допомагав людям в їхній скруті, то гребувати цим не годиться, адже люди кажуть: нужда закон міняє. А якщо ми, живши з татарами по сусідству, допомагаємо одне одному, то це розумному — не диво».
В роки Визвольної війни України проти Речі Посполитої кримський хан виступив союзником Богдана Хмельницького, татарські кінні загони зіграли визначальну роль у перемогах козацького війська, особливо на першому етапі повстання. Після приєднання України у ХVІІ ст. увага московських правителів звернулась до забезпечення виходів до морів, зокрема і до Чорного, було організовано декілька походів на Крим і проти Османської імперії. Під час Прутського походу на чолі з Петром І у 1711 р., коли московське військо було оточене супротивником, на боці турків виступало і 70-тисячне військо кримського хана.
Російське нашестяна Кримське ханство
З першої половини ХVІІІ століття почалася багаторічна агресія Російської імперії проти Кримського ханства. Мета якої, на думку істориків, полягала в ослабленні військової могутності кримських татар і в тому, щоб отримати вихід імперії до Чорного моря. 48 років Російська імперія методично знищувала життя на півострові. Національною катастрофою для Кримського ханства стало російське нашестя1735-1739 років, під час якого великі міста були перетворені на руїни, а значна частина корінного населення була знищена.
У квітні 1918 року війська Української Народної Республіки під командуванням Петра Болбочана звільнили Крим від більшовиків. Але на вимогу Німеччини вони були змушені покинути територію півострова. У 1921 році, після звільнення Криму від білогвардійців, більшовики остаточно встановили тут свою владу. Всього під владою Російської імперії Крим знаходився 134 роки.
На правах автономії восени 1921 року півострів увійшов до складу Української Радянської Республіки. Після вигнання німецьких військ з території Криму в 1944 році, радянська влада депортувала понад 190 тис. кримських татар з історичної батьківщини до віддалених регіонів Радянського Союзу. Офіційною причиною примусового переселення стало звинувачення всього кримськотатарського народу в масовому колабораціонізмі з нацистською Німеччиною.
“Тоді склалися умови для того, щоб росіяни вперше змогли сказати про те, що Крим став російським. Чому? Тому що депортація всього кримськотатарського народу призвела до того, що корінний народ, який століттями там проживав, зник з етнічної карти Криму, – зазначає Віктор Доценко. – Про нього почали забувати та робити все, щоб він ніколи туди більше не повернувся. І на його місце почали заселяти інших людей, вихідців з Нечорноземної Росії”.
Після перебування Криму близько 30 років у складі Росії, було вирішено на найвищому рівні СРСР передати його до складу України. Передача була викликана гострою господарською необхідністю, близькістю до УРСР, зручністю забезпечення півострова водою, електроенергією, продукцією з “материкової” частини УРСР, необхідністю інтенсифікації післявоєнної відбудови, сказано в указі Президії Верховної Ради СРСР. Однак всі документи про передачу зараз засекречені.
Незабаром після проголошення незалежності України, восени 1991 року, ВР Автономної Республіки Крим проголосила півострів у складі України. А 1 грудня населення Кримської автономії взяли участь у Всеукраїнському референдумі. Акт про незалежність України підтвердили понад 54% населення, а в Севастополі – понад 57%. Але, залишивши в Криму свій Чорноморський флот, Росія весь час намагалася насаджувати тут сепаратистські настрої.
Повною мірою вони відновилися під час Євромайдану в Києві в кінці 2013-го – на початку 2014-го року. А 20 лютого Росія вдалася до незаконної військової окупації Криму.
Серія матеріалів #КримУкраїна від ITV media group виходить на вшанування мужності і героїзму громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території – в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі – і 26 лютого 2014 року вийшли на мітинг у Сімферополі на підтримку територіальної цілісності України.
Указом Президента України від 26 лютого 2020 року № 58 установлено День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, який відзначається щороку 26 лютого.
